Невеличке містечко, яке знаходиться в Кіровоградській області Помічна має цікаву історію заснування і багато унікальних місць. Яскравий приклад — музей-бронепотяг, історично важлива стіна депо, де колись комсомольці створили собі місце зборів, а Маруся Нікіфорова на цьому місці розстрілювала солдатів Червоної армії.
Також увагу до себе притягують підземні катакомби, кургани. Серед них є споруди, які прагнуть у височінь – водонапірна башта зведена інженером Шуховим. Про Помічну у своїх творах згадувала Леся Українка. Письменниця була в місті, коли їхала до Криму. Більше на ikropyvnytskyi.com.
Про те, що люди оселилися на території Помічної давно, розповів краєзнавець Сергій Колісніченко. Дуже часто, коли містяни копають погреби, знаходять предмети, які належать ранній бронзовій епосі.
Офіційно селище заснували у 1868 році. Назва його походить від слова «помоччя» – наші пращури мочили тут коноплі. Сучасне невелике містечко з’явилося завдяки залізничникам, які приїздили сюди працювати.
Революційна романтика в Помічній
Саме звідси бере початок романтична історія кохання Нестора Махна. Його жінка Галина народилася в Помічній, з майбутнім обранцем вона познайомилась в Гуляйполі. За те, що вона мала «стальний» характер, була непідступна полюбив її Нестор. Пара спочатку потайки зустрічалась, а потім одружились.
Батьки жінки наполягли на святкуванні гучного весілля – з вистеленими килимами, та дотриманням традицій.
Глина була не тільки дружиною Нестора, а й гарною помічницею. Старожили, колись розповідали своїм внукам, що родина Махна була ввічливою, освіченою на людях.
Велись й такі розмови, що Глина не щадила свого чоловіка. Нестор мав шрам на щоці, утворився він не від кулі, а від злості Галини, яка вдарила чоловіка по щоці гарячою кочергою.
Існує про Махна і ще одна легенда, саме в Помічній була його казна. Історики пишуть, що з Катеринополя до Помічної група махновців йшла дуже повільно, коні ледь тягнули візки. Покинувши Помічну, вони почали швидко переміщатися. Це пояснюється тим, що тут вони залишили цінний вантаж. Через кілька років після зупинки махнівців в Помічній, на території будинку дядька Галини дружини Махна, знайшли великий горщик з коштовностями
Ще одна жінка, яка відзначилася в Помічній була Маруся Нікіфорова. Історики пишуть, що біля стіни паровозного депо Маруся розстріляла червоноармійців.
Водонапірна башта рятівниця
Коли в Помічній почала швидко розвиватися галузь залізничних перевезень, виникала потреба в воді. Тоді звели водонапірну вежу. Роботу довірили найкращому інженеру того часу Шухову.
Чоловік сам придумав і розробив проєкт. Вежа видалась легкою, на її будівництво було витрачено небагато грошей. Вона надійно утримувала на собі великий залізний бак заповнений водою. Проєкт помічнянської вежі був представлений Ейфелю. Коли той побачив його, то заявив, що якби побудував вежу за цією методикою, заощадив би та зміг звести вежу у кілька разів вищу, ніж побудував.
Помічнянська залізниця й водонапірна вежа відіграли велику роль у порятунку людей. У 1932 році в Помічній під час Голодомору пішло з життя багато людей. Ті хто вижив, рятувались завдяки залізниці. Тоді кожному машиністу та його помічнику видавали пайки. Будівникам водонапірної вежі також видавали харчі, вони ділилися ними з іншими людьми.
Споруда дуже міцна, коли відбувся наступ німців, вони робили спроби її зруйнувати, башта підлетіла вгору, а потім впала на те місце, де стояла. Вона не зазнала жодного ушкодження.
Музей-потяг з унікальними експонатами
Завдяки сумлінній праці містян, влади, у Помічній врятували від гіркої долі чимало брухту, який тепер викликає захват у туристів. Музей-потяг, це те місце, де можна дізнатися багато цікавого про життя залізничників.
До 1964 року всі потяги такого типу ставили на військовий облік. З плином час концепція змінилася. Потяг, який став музеєм в Помічній списали й планували здати на металолом. Проте, міська влада протистояла цьому, чиновники змогли відстояти право його існування.
Потяг створений з кількох шарів сталі. Він потрапив у місто в роки Першої світової війни, завдяки тогочасному ленд-лізу з Англії.
Всередині музею дуже гарно. Тут є колекції залізничних ліхтарів, грамофон, кашкети провідників, одягнувши які на себе можна загадувати бажання, й воно дуже скоро здійсниться.
