Кропивницький часто називають містом із величезним нерозкритим туристичним потенціалом. Унікальні будівлі, збудовані наприкінці XIX – на початку XX століття, збереглися практично в первозданному вигляді не тільки в центрі міста, а й у найнесподіваніших районах обласного центру. Чимала частина їх, повідомляє сайт ikropyvnytskyi, авторства видатного архітектора Єлисаветграда Якова Паученко, неординарного творця, який дав місту перші уроки художньої архітектури.
Дитинство і юність: стопами батька
Про дитинство Якова Паученка, на жаль, збереглося не так багато інформації. У метричній книзі єлисаветградського Успенського собору зазначено, що 21 березня 1866 року в сім’ї Василя та Степаніди народився син Яків, охрещений 29 березня. Цікаво, що прізвище майбутнього архітектора у цьому документі написали на український лад – Павученко. Але у всіх наступних записах літера «в» загубилася. Подібні нюанси були характерними для Російської імперії того періоду.
Василь Паученко був власником іконописної, іконостасної та позолотної майстерні, в якій реставрували та виготовляли іконостаси. Як і більшість батьків, хотів, щоб син пішов його стопами. Тому віддав Якова на навчання до рисувальних класів місцевого Реального училища. Цей навчальний заклад був знаковим для міста, перерахування відомих вчених та діячів культури, які здобули базову освіту в Реальному училищі, займе дуже багато часу. Безпосередньо Паученко займався в академіка портретного живопису, засновника рисувальних класів Петра Крестоносцева.
Навчався у найкращих
Круглим відмінником майбутній архітектор не був, у низці біографій навіть зазначено, що старанністю у навчанні він не виділявся. У свідоцтві про закінчення рисувальних класів у Якова такі оцінки: малювання оригіналів – чудово, орнаментів – відмінно, голови системи Депюї – добре, антична голова – добре, напам’ять – добре.
Крестоносцев без зайвої скромності називав свої вечірні рисувальні класи унікальним навчальним закладом, аналогів якому не було в жодному провінційному місті Російської імперії. Він мав на увазі не лише високий рівень викладання, а й можливість безкоштовного навчання для будь-якого мешканця міста незалежно від соціального статусу. Відомі художники кінця XIX століття ставили Крестоносцева в один ряд із засновником українського професійного театру Марком Кропивницьким, засновником музичної школи Густавом Нейгаузом та іншими видатними єлисаветградцями. Випускники рисувальних класів лише за перші три роки існування навчального закладу вступили до Академії мистецтв та школи Штігліца (по вісім осіб). А двоє, один із яких Паученко, до Московського училища живопису, скульптури та архітектури.
Московське училище з українськими піснями
Училище, до якого вступив Паученко, вважалося одним із найбільш демократичних та вільнодумних у Російській імперії. У ньому навчалося багато українців, тому серед студентів у великій пошані були українські пісні про свободу та козацьку славу. Що жахало директора училища, з усмішкою згадували багато випускників училища.
Втім, якихось свідчень про участь Якова Паученка в, наприклад, революційній діяльності чи гуртках, немає. Натомість збереглося багато документів, у яких архітектор просить про відстрочку оплати за навчання. Більше за все, справи у його батька йшли не дуже добре. 1893 року Паученко захистив дипломний проект, отримав малу срібну медаль і, не чекаючи урочистого вручення диплома, відбув до Єлисаветграда. Такий поспіх пояснюється хворобою батька. Яків Васильович незабаром вступив у право спадкування майстерні батька і крок за кроком розвивався в ролі одного з найвідоміших архітекторів Єлисаветграда.
Будинок, який збудував сам
За 48 років життя за проектами Паученка було збудовано щонайменше 20 об’єктів, кожен з яких – по-своєму унікальний. Стартом кар’єри архітектора став його будинок. Точніше, 1899 року Василь Паученко затвердив у міській думі Єлисаветграда проект будинку. А ось автором проекту був саме його син. Побудована будівля і стала візитною карткою архітектора-початківця. Нині у ньому розташовано художньо-меморіальний музей Олександра Осмьоркіна, племінника Якова Паученка.
У будинку було п’ять кімнат, дерев’яні панелі на стінах та мозаїчна підлога. Під підлогою проходили труби опалення, тоді це називали «римським опаленням». Зовнішній вигляд виділявся за рахунок кованих деталей, цегляних візерунків та загалом поєднання різних архітектурних стилів. Навіть зараз будинок здалеку привертає до себе увагу, нагадуючи чи токазковий пряниковий будиночок, чи то житло доброго чарівника. Досягти такого ефекту Паученко зміг завдяки майстерному змішанню найпопулярніших на той час архітектурних стилів – цегляного та неоросійського.
Чарівний дім – чарівні мешканці
Чари незвичайного будинку, ймовірно, позначилися і на його мешканцях. Окрім батька та сина Паученка, разом з ними оселилися молодша сестра Якова Олімпіада з чоловіком-землеміром Олександром Осмьоркіним та маленьким сином Сашком. Саме тут Осмьоркін-молодший захопився театром і живописом, виступав у домашніх постановках, які влаштовував його дядько. А також вступив на вечірні рисувальні курси – ті самі, що закінчив Яків Паученко.
Через роки Олександр Олександрович Осмьоркін став професором живопису, педагогом з безліччю регалій, відомим у всьому СРСР. У спогадах про дитинство художник жартома називав захоплення мистецтвом «бацилою», якою його заразив саме дядько. У будинку проходили музичні та театральні вечори, і, звісно, створювалися проекти майбутніх архітектурних споруд.
Маючи таку значну та оригінальну «візитну картку», якою став будинок Якова Паученка, розвивати кар’єру архітектора стало значно простіше. Особливо в Єлисаветграді – місті, що бурхливо розвивалося, з великою кількістю, як сказали б зараз, успішних стартапів. Заможні купці та підприємці часто зверталися до Паученка за проектом своїх запланованих споруд.
Водолікарня у мавританському стилі в центрі України
Мабуть, найбільш незвичною будівлею, збудованою за проектом Паученка, стала Водолікарня Гольденберга. Зараз вона сусідить із місцевим ЦНАПом, будинком одного з сучасних банків та Краєзнавчим музеєм, збудованим приблизно в той же період. І погляд на цьому перехресті, насамперед, чіпляється на найменшу з перерахованих будівель, як би не засліплювали сяючими вікнами та вивісками сучасні новобудови. Справа в тому, що водолікарня виконана у мавританському стилі. У самому центрі України будинок у мавританському стилі – на таке складно не звернути увагу.
Будівля була побудована на гроші Ісаака Гольденберга, великого ерудита та спеціаліста з лікування нервових захворювань. Архітектурний стиль лікарні – посилання на іспанські будівлі часів правління арабів. Або маврів, як їх тоді називали. Аркади, куполи, складний геометричний орнамент, декоративна плитка – все це й досі можна розглянути на будівлі у самому центрі Кропивницького. Воно непогано збереглося, зараз у ній розташована міська лікарня №3.
«Перший, хто дав місту зразки художньої архітектури»
Загалом, саме Паученко, за словами фахівців, формував унікальний модерністський архітектурний ансамбль історичного центру міста. Найзначнішими його проектами, крім власного будинку та водолікарні, називають архітектурний комплекс лікарні святої Анни (зараз пологовий будинок №2), лікарня Вайсенберга (облуправління охорони здоров’я), будинок Мейтуса (дитяча музична школа №1), приміщення Міжнародного кредитного банку (ресторан «Primа»), прибуткові будинки Гостинного двору (СБУ) та театру «Ілюзія» (школа мистецтв). Проходячи перший раз повз кожну з цих будівель – мимоволі уповільнюєш хід, милуючись архітектурою і подумки опиняючись у Єлисаветграді кінця ХIХ століття.
Єлисаветградська газета «Голос Півдня» в 1914 році писала: «Цілий ряд споруджених ним будівель дуже яскраво говорять про нього, як про талановитого художника-архітектора… Безперечною заслугою є те, що він перший у нашому місті дав зразки художньої архітектури». У некролозі в цій же газеті перераховувалися будівлі авторства Паученко і зазначалося, що подібні не часто можна зустріти у провінційних містах.
«Лебедина пісня» Паученко – Вознесенський собор
Вінцем творів Якова Паученка по праву вважається Бобринецький Вознесенський собор. Остання споруда, збудована під керівництвом архітектора незадовго до його смерті.
Незважаючи на щедрі пожертвування, зведення храму тривало довго і зі складнощами – цілих 14 років. Собор був освячений лише 1912 року. Паученко був важко хворий вже при отриманні цього замовлення. Він дуже переживав, що не встигне помилуватися лебединою піснею його архітектурної кар’єри. Можливо, саме спорудження собору, що довго тривало, продовжило йому життя. Архітектор постійно був присутній при будівництві, а у його майстерні створили для собору іконостас.
Бобринець – невелике містечко за 50 км від Кропивницького. Але з багатою історією. Тут якийсь час жили та творили Марк Кропивницький, брати Тобілевичі. До переїзду повітового правління до Єкатиронослава у 1865 році Бобринець був адміністративним центром, тобто вважався повітовим містом, «уездным городом». Тобто передумови для масштабних архітектурних проектів тут були. 1898 року почалося будівництво собору, який мав стати зменшеною копією Володимирського собору в Києві. Гроші збирали самі мешканці Бобринця. Левова частка при цьому припала на великих меценатів – Артемія Ворнікова та Анну Дмитрян. Остання витратила приблизно 100 тисяч карбованців. Для наочності – на ці кошти можна було купити 12,5 тисячі корів або 100 тисяч пар чобіт.
Візантійський стиль доповнили оригінальні архітектурні рішення
Не без проблем переживши революцію та ВВВ, Вознесенський собор був повернутий пастві та охороняється законом. Споруда відноситься до переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Фотографії собору можна побачити на українських конвертах, марках тощо.
Загалом собор був зведений у неовізантійському стилі, який став популярним у 60-х роках ХІХ століття – звідси й порівняння з Володимирським собором Києва, зведеним у тому самому стилі. Але щодо деталей… Паученко не був би Паученком, якби не підходив новаторськи та оригінально до своїх проектів. Своєрідним, зокрема, виявилося інтер’єрне рішення: відкриті ребра арок, що перетинаються, ніби розкрили внутрішній простір. Подібних конструкцій в Україні з того часу більше не створювали.
Справжнє визнання приходить вже після смерті
І лише з часом їхній внесок у розвиток свого міста був гідно визнаний. Щодо Паученка – його ім’ям названо вулицю в Кропивницькому, низку обласних та міських премій, випускалися марки і так далі. Та й у музеї Осьмеркіна, про який згадувалося вище, чимало уваги приділено і дядькові відомого художника, за проектом якого було збудовано будинок-музей.
Помер Яків Паученко 25 жовтня 1914 року. Поховали його на Петропавлівському цвинтарі, який не зберігся до наших днів. Могила неординарного архітектора зникла під фундаментом новобудов. У цьому відношенні і за подібністю інших віх життя доля Паученка перегукується з історією життя Антоніо Гауді, нехай порівняння і здасться багатьом не коректним. Обидва архітектори твердо асоціюються з одним містом – Барселоною та Кропивницьким.
Обидва в якийсь момент були забуті: Гауді загинув у злиднях під колесами трамвая, а в Кропивницькому не збереглося могили Паученка. До слова, на підписі до однієї зі своїх фотографій Паученко напівжартома назвав себе архітектором-халамідником (босяк, голодранець).
Архівні фото: www.osmerkinmuseum.kr.ua
