30 Листопада 2022

Андрій Канчельскіс – легенда №1 кіровоградського футболу

Related

Історія про те, як єлисаветградці опановували «диво-транспорт» – велосипед

Золотим віком велосипедів називають останнє десятиліття 19 століття. Саме...

Як мистецьке новаторство Марка Кропивницького змінило життя у нашому місті

Про біографію та творчі досягнення Марка Кропивницького написано багато...

Спорт по кропивницькому: ТОП-спортивних закладів міста

Більшість людей мріє мати міцне здоров’я, гарне тіло і...

«Чай, кава потанцюємо по Кропивницькі?»: ТОП-шкіл танців в місті

Танці – це унікальні заняття, які дозволяють людині відпочити,...

Share

Серед вихованців кіровоградського футболу чимало відомих футболістів. Володимир Веремєєв, Вадим Євтушенко, Андрій Пятов, Євген Коноплянка та багато інших. Але окремо стоїть Андрій Канчельскіс. Гравець, який зумів стати знаменитим у топ-клубі світового рівня – «Манчестер Юнайтед». Канчельскіс, повідомляє сайт ikropyvnytskyi, примудрився зіграти за три різні національні збірні, чимало поколесив по світу, двічі вигравав чемпіонати Англії та Шотландії, а також безліч інших трофеїв.

Литовсько-український союз

Народився Канчельскіс 23 січня 1969 року у Кіровограді, нинішньому Кропивницькому. У численних інтерв’ю, яких футболіст роздав за кар’єру сотні, якщо не тисячі, рідне місто згадує із явними нотками ностальгії.

Його батьки до спорту не мали жодного стосунку. Батько був литовцем, як не складно здогадатися по прізвищу. Атанас Канчельскіс служив у Кіровограді, познайомився тут із майбутньою дружиною Євгенією та вирішив залишитися жити в Україні. У пари з’явилися двоє дітей – спочатку дівчинка Наталя, потім хлопчик Андрій. Батько майбутнього футболіста працював водієм на засекреченому комбінаті. Мати Андрія працювала на радіозаводі. Ні професійно, ні на аматорському рівні батьки Канчельскіса не займалися спортом. Натомість у їхнього сина з дитинства простежувалися чудові природні дані, які залишалося правильно розвинути.

Тренер умовляв не кидати секцію гімнастики

«Кіровоград – гарне місто. Звідти багато футболістів вийшли. Поркуян, Веремєєв, Євтушенко, П’ятов, Коноплянка, я. Футбольне місто, футбол там любили. Зараз все стихло, можна сказати померло. З населенням 350 тисяч було три дитячі спортивні школи», – згадує дитинство Канчельських в одному з подкаст-шоу на YouTube.

Спершу Андрій ходив на гімнастику. В певний момент тренер навіть приходив до батьків і просив, щоб хлопчик не кидав секцію. “Великі перспективи були”, – запевняє Канчельскіс. Але з гімнастикою він все ж таки «зав’язав», пов’язавши своє життя із футболом. При цьому мріяв стати хокеїстом, але секції з цього виду спорту у Кіровограді не було. Значно пізніше, вже виступаючи за «Евертон», Канчельскіс взяв собі 17-й ігровий номер на честь хокеїста Валерія Харламова.

“У футбол прийшов сам, ніхто не приводив”

На запитання, хто привів у футбол, тато чи мама, Канчельскіс зазвичай із гумором відповідає «я сам прийшов». Влітку він із друзями грав у дворі у футбол, узимку – у хокей. Займався гімнастикою. Здібного хлопчика помітив один із дитячих тренерів. «Прийшов тренер – хочеш у секцію футбольну вступити? Будь ласка, приходь. Так я й прийшов. Тренер хороший був, грав у «Олександрії», його називали Олександрійським Пеле. Звідти ще Микола Латуш, це також містечко футбольне. Наразі хороша команда грає в Українській Прем’єр-лізі», – розповів Канчельскіс в інтерв’ю у 2021 році.

Тренер якимось міфічним на той час чином роздобув відео з тренуваннями Пеле і показував його підопічним. Як саме Король футболу приймав м’яч на груди, як треба робити при цьому вдих та видих. Для кіровоградських хлопчаків у 80-х це було щось космічне. Діти з цікавістю і навіть захопленням дивилися цей фільм, який став одним із найяскравіших дитячих спогадів майбутньої зірки.

Також перший тренер поставив юному Андрієві техніку удару з льоту, вчив бити через себе у падінні. Найчастіше це відбувалося на піску чи навіть щебені. «Нічого, вставай, побіг!», – наказав футболіста наставник.

«Перестройка» відбилася, але не занапастила

Специфічний період Радянського Союзу під кодовою назвою «пєрєстройка» не міг не вплинути на дитячі роки майбутнього спортсмена. Андрій Канчельскіс неодноразово згадує, як протиралися до дірок кеди, в яких на асфальті він грав у футбол. Доводилося виявляти кмітливість – підкладати у взуття устілки.

Ще один епізод із життя Кіровограда 80-х – компанія юнаків, серед яких був і Канчельскіс, якось обікрала кіоски. «Цукерок у мене було багато, згущене молоко. Цигарки «Космос» та «Прима». Біля будівництва пересунули кіоски, ми з чорного ходу їх розкрили, все стягли звідти. Але потім нас мало не зловили. Довелося втекти. Тому я і став таким швидкісним футболістом», – з усмішкою згадує гравець, який пізніше отримував мільйони зарплатою, ще й автомобілі з квартирами бонусами. Курити, за словами футболіста, він пробував лише для того, щоб створити імідж крутого. Але був спійманий матір’ю, яка погрожувала розповісти батькові. З цього моменту Канчельскіс не палить. По цей день.

Харківський інтернат: годували – супер, навчання – серйозне

У 1985 році Канчельскіс перебрався до харківського інтернату, де награвався на позиції центрального півзахисника. «З 7-го класу набір до Харківського інтернату. Привезли 200 маленьких футболістів. Тестування: пробити на дальність, на точність, обвести фішки. Іспит був дуже серйозний у той час, – згадує іменитий кіровоградець. – На інтернаті наполіг батько, дякую йому за це. Він рано пішов, у 42 роки, не побачив моїх досягнень. Шкода звичайно. Він наполіг, а мати не хотіла. Мати є мати. Звичайно, вона не хотіла: Харків – це інше місто, жити в інтернаті одному».

Крім спортивних занять, в інтернаті серйозно ставилися до навчання. Серйозні іспити на додачу до дворазових тренувань. Харчування у хлопців було чудове, згадує Канчельскіс: «П’ять разів на день нас годували, супер за радянськими часами».

Розвивав природні фізичні дані півзахисник швидко і наполегливо. Згадує, як три роки стрибав «блоху» (стрибки вбік із притиснутими до грудей колінами). Дистанцію 30 метрів став долати за три секунди замість початкових п’яти.

Мріяв про кіровоградську «Зірку»

В інтернаті практично всі учні мріяли про київське «Динамо», це було в той період закономірністю та догмою. Канчельскіс не був винятком, але розумів, що одразу вийти на «космічний» рівень команди Валерія Лобановського не вдасться. Тож дуже хотів зіграти за кіровоградську «Зірку».

«На той час по 12-15 тисяч приходило на стадіон. Пригадую, грошей на квитки не було. За години чотири до матчу на стадіон приходив, доки не було касирів. І там десь ховався, чекав. А потім, коли люди починали заходити, зливався з натовпом», – розповідає ще одну історію з дитинства футболіст.

У Харкові Канчельскісу пропонували залишитись у команді другого дивізіону «Маяк». Але він з озвучених вище причин віддав перевагу Кіровограду. До того ж жити у гуртожитку у чужому місті юному спортсмену, за його словами, вже набридло.

«Застряг» в армії на три місяці

Професійну кар’єру на рівні другої ліги Канчельскіс, як і мріяв, розпочав у «Зірці». До призовного віку – 18 років – встиг зіграти 68 ігор, у яких відзначився п’ятьма голами.

«Потім настав час – 18 років, армія. Потрібно йти, ми законослухняні громадяни були. В армію приїжджали представники «Дніпра», була пропозиція від цієї команди. Я вже трохи заграв до цього часу. Брат Веремєєва жив у Кіровограді. Порадив Володимиру Веремєєву, який був начальником команди у київському «Динамо», щоб придивилися до мене. Вони придивилися», – переказує цей період життя футболіст.

Перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький у ті роки товаришував із тренером «Динамо» Валерієм Лобановським, всіляко допомагав команді. Тому київський клуб міг безперешкодно «висмикнути» до свого складу будь-якого футболіста, який отримав повістку до армії. Так і планували вчинити з молодим талантом із Кіровограда. Зазвичай процес займав від одного дня до трьох тижнів: присяга, курс молодого бійця та футболіста надсилали до клубу.

Що стосується Канчельска – процес сильно затягнувся. «У регулярній армії я застряг на три місяці. Рота підйом і так далі. Тоді почався Карабах. Щоб тебе з частини висмикнути – потрібний підпис генерала. А всі генерали були у Москві. Карабах, розпочалася процедура розпаду Радянського Союзу. Генерала ще треба було спіймати. І щоб він у хорошому настрої був, просто так не підпише. Вже думав, що відправлять у Карабах, видали обмундирування. Одного разу – дзвінок, викликають до Києва. Приїхав до «Динамо» у шинелі. Веремєєв глянув на мене, посміхнувся і відправив відсипатися», – ділиться спогадами Канчельскіс.

Київ – Донецьк – Манчестер

Фергюсону терміново був потрібен правий півзахисник. Кандидатура Канчельскіса після побаченого на полі у Глазго стала пріоритетною. Незабаром клуби оформили трансфер. “Червоні дияволи” заплатили за 22-річного хавбека 650 тисяч фунтів. Для «Шахтаря» це був один із перших супер-трансферів в історії команди, повторити угоди подібного масштабу в Донецьку змогли лише значно пізніше, вже зовсім іншу футбольну еру.

Конкуренція в «Динамо» завжди була високою, а наприкінці 80-х – особливо. Молодого кіровоградця поступово підпускали до основного складу, з 1988 по 1989 він зіграв 22 матчі, забив один гол і взяв з колективом «бронзу» чемпіонату СРСР. Лобановський у спілкуванні з гравцем радив йому набратися терпіння та не залишати команду. Але незабаром прийшла спокуслива пропозиція від донецького «Шахтаря». Термін служби в армії добіг кінця, гравець був вільний сам визначатися зі своїм майбутнім. У Донецьку йому пропонували чималу зарплату (700 рублів), квартиру та «Волгу».

Нарешті отримавши місце в основному складі, футболіст розкрився як швидкісний правий півзахисник і в 20 років став одним з лідерів команди. Також Канчельскіс отримав виклик до національної збірної СРСР.

Вже в одному з перших виступів за збірну – товариський матч із Шотландією на «Айброксі» – Канчельскіса помітив Алекс Фергюсон. Тоді ще не сер, не легенда «Манчестер Юнайтед», а енергійний тренер. Фергюсон лише створював нову команду, «Червьні дияволи» тоді понад 25 років не могли виграти чемпіонство.

Так почалася історія, яка увінчалася негласним званням Канчельскіса – «найкращого правого півзахисника в історії «Ман Юнайтед» за версією справжніх уболівальників». Олдскульні фанати манкуніанців ставлять радянського футболіста вище, ніж Девіда Бекхема та Кріштіану Роналду.

Пік кар’єри

Кіровоградець грав зі Шмейхелем, Х’юзом, Робсоном, Інсом. І, звичайно, скандальним та неординарним Еріком Кантона. Саме на той період припав епізод із тривалою дискваліфікацією Кантона за удар ногою у стрибку вболівальника на трибуні.

Фергюсон невдовзі повернув М. Ю. титул чемпіона, обірвавши смугу невдач у чемпіонаті, що тривала 26 років. Канчельскіс був гравцем основи, одним із лідерів та найкращих бомбардирів команди. За чотири сезони у Манчестері він завоював любов уболівальників, які на стадіоні співали на його честь пісні. І безліч титулів: чемпіонат був виграний двічі, завойовані Кубок Англії, Кубок Футбольної ліги, Суперкубок Європи та два Суперкубки Англії.

Канчельскіс був не просто свідком сходження до вершин світового футболу «Червоних дияволів», він творив цю історію. Навіть опосередковано вплинув на кар’єру Девіда Бекхема – своїм відходом відкривши дорогу до основного складу молодому правому півзахиснику. В автобіографії Бекхема прямо говориться: якби Канчельскіс не пішов, йому довелося б, як і раніше, блукати по орендах у клубах нижчих дивізіонів. «Хоч якесь добре діло зробив» – жартома сказав із цього приводу Канчельських кілька років тому.

Овіяний легендами «Клас 92» під керівництвом Фергюсона та на очах Канчельскіса все частіше з’являвся серед гравців основної обойми. Гіггз, Скоулз, Батт, Бекхем, брати Невіли та низка інших вихованців академії, що трохи пізніше стали зірками першої величини.

Ліверпуль – Флоренція – Глазго

У статусі зірки в 1995 році Канчельскіс був проданий в «Евертон» за 6 млн фунтів. У його стосунках із тренером виник розлад. Сам Канчельскіс пізніше визнає, що знизив вимоги до себе як до футболіста. При цьому Фергюсон умовляв півзахисника залишитись у команді.

У Ліверпулі гравець провів шикарний сезон, один із найкращих у кар’єрі – забив 16 голів, визнавався найкращим гравцем місяця в Прем’єр-лізі. Але з погляду фінансів в “Евертоні” почалися серйозні проблеми, тому дорогий актив в особі Канчельскіса довелося продати до “Фіорентини”.

В Італії через травми і недовіру тренера Канчельскіс до пуття заграти не зміг – лише 26 виходів на поле та два голи. Згодов – перехід назад до Великобританії, але цього разу в амбітний шотландський «Рейнджерс». Під керівництвом Діка Адвоката Канчельскіс протягом чотирьох сезонів то був гравцем основи, то сидів на лавці або навіть здавався в оренду в «Манчестер Сіті», з яким вилетів з вищого дивізіону.

На одному з тренувань голландець Фернандо Ріксен здійснив грубий підкат під Канчельскіса, гравці посварилися. Голландський тренер прийняв бік співвітчизника і стало зрозуміло, що контракт із гравцем збірної Росії продовжувати не будуть.

Останньою спробою повернути колишню славу на Туманному Альбіоні для Канчельскіса став «Саутгемптом». Але річний контракт було розірвано достроково, тренер категорично не бачив півзахисника гравцем основної обойми.

Грав до 37 років

Кар’єра футболіста явно йшла на спад і в 2003 році він вирушив до Саудівської Аравії, підписавши чотиримісячний контракт з «Аль-Хіляль». Завоював із командою кубок країни, хоча зіграв лише три офіційні ігри.

Після такої екзотики Канчельскіс опинився у «Сатурні», потім у «Крильях совєтов», де у 37 років завершив кар’єру. Про виступи в Росії футболіст збирається написати книгу, тому що грав він не так багато, а ось у скандали та різні історії «влипав» із завидною регулярністю.

Зіграв за три збірні, після чого став британцем

У відбіркових матчах на Євро-92 Канчельскіс виступав за збірну СРСР. Безпосередньо на турнірі команда називалася вже інакше – збірна СНД. Не вийшла з групи, до речі, цим завершивши своє існування. Після чого Канчельскіс міг обирати – виступати за збірну України чи Росії. Він обрав Росію, хоча не зіграв жодного матчу за жодну з російських команд. Такий самий вибір зробили багато інших уродженців України – Юран, Цимбалар, Онопко, Нікіфоров тощо.

Канчельскіс у такий спосіб зіграв за три різні збірні, але так і не потрапив на Чемпіонат світу. 1994 року він був серед тих, хто підписав «Лист 14-ти». Точніше, висловив солідарність із «бунтівниками» факсом з Манчестера, в чому не раз пізніше каявся.

До речі, всі суперечки про свою національність, приналежність до Литви, України чи Росії Канчельскіс вирішив оригінально і ще далекого 1999 року, отримавши підданство Великобританії. Або ще більше заплутав, тут як подивитися.

На тренерській посаді поки що не щастить

За 11 років тренерської кар’єри спеціалістом топ-рівню Канчельскіс не став. Можливо, тут доречне уточнення – поки що не став. Можливо, дається взнаки непростий характер та інші фактори. До того ж, «звичку» потрапляти в різні неприємні історії на пострадянському просторі Андрій Атанасович не втратив. Останнім серйозним клубом, що він тренував, був узбецький «Навбахор». Керівництво заборгувало тренеру 1,6 млн доларів, причому вже згідно з рішенням ФІФА щодо судового розгляду в цій суперечці. За версією тренера, в одному з кафе до нього підійшли невідомі, запропонували взяти 80 тисяч доларів і відмовитися від фінансових претензій до клубу. Інакше погрожували зламати ноги. За версією «Навбахора», звісно, ​​клуб не має жодного стосунку до інциденту. В Узбекистані колишній зірці «Ман Юнайтед» взагалі не щастило. Крім іншого, він тяжко перехворів на коронавірус.

Також Канчельскіс став послом ФІФА, тренує студентську збірну Росії, пише книги та займається іншою навколофутбольною діяльністю.

Куточок світської хроніки

Особисте життя у Канчельскіса протягом 15-ти років складалося мало не ідеально. А потім він мимоволі почав потрапляти до таблоїдів. Справа в тому, що дружина футболіста пішла від нього до співака Стаса Михайлова.

З майбутньою дружиною Інною – «Міс Кіровоград» – Андрій познайомився ще у Кіровограді у 1990 році. Весілля зіграли роком пізніше. Син Андрій народився в Манчестері 1993-го. Дочка Єва у Глазго 1999-го.

Завершення кар’єри футболіста збіглося з важким розлученням. Тривалі судові процеси з розподілу майна, увага журналістів через медійність Михайлова, спроби відсторонити Канчельскіса від дітей тощо.

.,.,.,.