Він неодноразово завойовував золоті медалі та кубки у двох країнах – СРСР та Швеції. Грав на Чемпіонаті світу, забивав гол у фіналі Кубка володарів кубків УЄФА. Тренував збірну України та часто з’являється на телебаченні у ролі експерта. Європейські коментатори називали його найкращим «джокером» сучасності. Вадим Євтушенко – легенда київського «Динамо», кіровоградського та загалом радянського футболу. А також – один із численних відомих футболістів, які розпочинали кар’єру в Кіровограді, нинішньому Кропивницькому. Більше на ikropyvnytskyi.com.
Ранні роки: П’ятихатки – Кіровоград – Київ
Народився Вадим Євтушенко 1 січня 1958 року в місті П’ятихатки – на сьогодні в ньому трохи більше 18 тисяч населення, а розташоване місто на Дніпропетровщині. Футболом майбутній гравець збірної СРСР почав займатися з 10 років у місцевій школі.
У 19 років Євтушенко перебрався до Кіровограда і почав грати за місцеву аматорську команду під назвою «Буревісник». Точніше, це було «добровільне спортивне суспільство». Незабаром талановитого півзахисника помітили селекціонери головної команди міста – «Зірки», яка на той момент виступала у другій лізі першості СРСР. За 1979 рік Євтушенко, граючи в півзахисті, 46 разів виходив на поле у складі «Зірки» і відзначився 11-ма голами, показник для гравця цього амплуа дуже вражаючий. Вразилися, зокрема, скаути київського «Динамо». Не тільки вони, звісно, була зацікавленість і з боку інших команд, але гравець безапеляційно обрав «Динамо». І на наступні вісім років, з 1980-го по 1988-й, Євтушенко перейшов у стан столичного клубу, тренував який тоді легендарний Валерій Лобановський.
Кропивницький відіграв ключову роль у футбольній кар’єрі Євтушенка. І не лише у футбольній. Він закінчив місцевий педагогічний інститут, його дружина – родом із цього міста. Схожі історії – з Кіровоградом як трампліном у великий футбол – у Канчельскіса, Михайленка, Михайлова, Поркуяна, Веремєєва, П’ятова та низки інших іменитих українських футболістів.
«Бразилець» з Кубком кубків та у збірній СРСР
За вісім років у Києві Євтушенко чотири рази виграв першість СРСР та тричі – Кубок країни. 1986 року «Динамо» підкорилася європейська вершина – підопічні Лобановського здобули Кубок кубків УЄФА. У фіналі на стадіоні “Жерлан” у Ліоні був розгромлений мадридський “Атлетіко” – 3:0. Автори голів – Заваров, Блохін та Євтушенко, який вийшов на заміну на 70-й хвилині.
Євтушенко часто виходив на заміну, суттєво посилюючи гру та показники команди. Саме тому його почали називати найкращим «джокером» у європейському футболі. Не один десяток голів цей футболіст забив, вийшовши на поле «з лавки». У тому числі як зазначено вище, у фіналі європейського клубного турніру.
Цього ж року Євтушенко зіграв на Чемпіонаті світу. А його дебют за збірну СРСР стався 1980-го в матчі проти збірної Бразилії. До речі, чарівники м’яча були обіграні з рахунком 2:1, а Євтушенко в Союзі часто називали «бразилець», але не через цей матч. Нападник (або півзахисник, Євтушенко грав на різних позиціях) часто забивав ударами п’ятою або в падінні через себе і був загалом технічним гравцем.
П’яте «золото» у Дніпропетровську
1988 року до «Динамо» прийшли молоді та перспективні Литовченко та Протасов, а Євтушенко все рідше став з’являтися на полі. 224 матчі та 59 голів – такий підсумковий показник футболіста у лавах київського «Динамо». Наступним його клубом став «Дніпро». Всього на один сезон, але Євтушенко вп’яте став чемпіоном СРСР, що було неймовірною сенсацією. Особливо з огляду на те, що саме з «Дніпра» до Києва приїхали вищезгадані Литовченко та Протасов.
Втім, жити на базі без сім’ї у Дніпропетровську футболістові не сподобалося, він повернувся до Києва, паралельно розглядаючи пропозиції від закордонних команд. Інтерес виявляли віденський “Рапід”, кілька мексиканських команд, а також шведські. Євтушенко був близький до переходу до шведського «Хаммарбю», але клуб не потягнув суму, яку вимагають. У результаті трансфер відбувся в АІК, а сума компенсації за гравця, за неофіційною інформацією, становила приблизно 100 тисяч доларів. Не «мільйон за Бишовця», як співається у пісні Висоцького, але теж дуже пристойні на той час гроші.
Варяг-навпаки
АІК – команда зі столиці Швеції Стокгольма, заснована далекого 1891-го року. Клуб історично знаковий для шведського футболу Грає на тому ж стадіоні, що й національна збірна («Френдс Арена») місткістю понад 50 тисяч глядачів. Але перед приходом Євтушенка справи у АІКа йшли не дуже добре. Клуб 55 років не був чемпіоном і ледь не вилетів із вищого дивізіону, випередивши найближчого конкурента лише на одне очко.
З приходом Євтушенка, який посів місце в центрі півзахисту, АІК піднісся. Золоті медалі чемпіонату були завойовані 1992 року. Український гравець став улюбленцем місцевих уболівальників та одним із найкращих бомбардирів команди. За чотири сезони у Стокгольмі в активі Євтушенка 30 голів у 122-х матчах.
Більш того, імміграційна служба Швеції під тиском уболівальників АІКу в 1992 році як виключення дозволила Євтушенко грати за місцеві команди за наявності у нього чинного контракту. Загалом за законодавством цієї країни іноземець не міг грати у Швеції більше чотирьох років поспіль. До речі, прецедент із винятком для спортсменів, прописаний чиновниками заради Євтушенка, так і називається – «закон Євтушенка». Тобто популярність технічного гравця та лідера АІКу в силовому та атлетичному футболі Швеції була просто неймовірною.
У Скандинавії Євтушенко освоївся і став “своїм”. Його сини грали за місцеві клуби, зокрема за АІК. А онуки, що показово, носять імена Ніколас, Міла та Альма. Вийшов такий собі варяг-навпаки, яскравий український легіонер, який навіть у солідному за футбольними мірками віці відігравав ключову роль у провідній шведській команді.
Від економіста турфірми до асистента тренера збірної
Завершив кар’єру Євтушенко у 1995 році у команді першої ліги «Сіріус Упсала». І відразу взявся за нову собі професію – тренера. Попрацював у тренерських штабах чотирьох шведських клубів, найвідомішим із яких був «Хаммарбю». Щоправда, посада асистента тренера була швидше хобі, оскільки основним місцем роботи Євтушенка на якийсь час стала японська туристична фірма, у шведській філії якої екс-футболіст працював економістом.
2008-го року Євтушенко повернувся до України, став асистентом головного тренера національної збірної Олексія Михайличенка. Поклик батьківщини та друга по футбольній кар’єрі, не інакше. Через три роки Вадим Анатолійович повернувся ще ближче до коріння свого життєвого шляху, очоливши кіровоградську «Зірку». Далі у тренерській кар’єрі «бразильця» були «Ворскла», черкаський «Дніпро», посади у «Динамо-2» та «Динамо» (знову був асистентом Михайличенка, як і у збірній), а також суміщена посада директора та тренера херсонського «Кришталя».
Післямова
Серед регалій Вадима Євтушенка – Орден «За заслуги» ІІІ ступеня, отриманий у 2016 році. Звання заслуженого майстра спорту, отримане після тріумфу у Кубку кубків. Член клубу Олега Блохіна (119 голів). Двічі потрапляв до списку 33 найкращих футболістів сезону в СРСР (1982-й та 86-й роки). І багато інших.
Гравця та тренера часто називають зразком професіоналізму, ввічливості та інтелігентності. З 2010 року він часто з’являвся на українському телеканалі «Футбол» у ролі експерта.
Але основне досягнення героя цього матеріалу – звісно, кумир радянських та шведських уболівальників. Який, мабуть, ще не сказав свого останнього вагомого слова у тренерській кар’єрі.
