Весною, влітку кропивничани найчастіше їздять до сусідніх областей на відпочинок. Крім цього, багато хто купує навіть тури. Але в Кіровоградській області теж вдосталь місць, де можна гарно відпочити, набратися сил. Найкращий відпочинок в селі, де свіже повітря, співають пташки та скрізь тиша. Одне з таких сіл Злинка Маловисківського району. Крім гарної природи, село має цікаву історію. Його заснували понад 200 років тому 4 родини. Більше на ikropyvnytskyi.com.

Допомога Глодосів

Село має 2 головні особливості. Перша — досить дивно, що попри проведення русифікації потім українізації, в Злинці збережена власна, невідомо ким придумана “злинська мова”, такої немає ніде, вона незвичайна, та дуже цікава. Друга особливість — цікава історія. Місцеві мешканці гостро реагують на приказку: “Якби Глодоси вчасно допомогли, то Злинка стала б містом». З історії події не викреслити, певний інцидент стався, до того ж з трагічним закінченням.

У 1920 році на Великдень, у Злинку прибув загін червоноармійців, які почали вилучати у селян цінні речі. На той час Злинка та Глодоси вважалися найбагатішими селами Кіровоградщини. Люди мали вдосталь зброї, раніше гідно протистояли георгіївцям і цього разу була впевненість знищити червоноармійський загін. 

Нічого не вдалося, бо на другий день до села завітала армія Будьонного. Селяни не могли протистояти двом арміям, тому почали просити допомоги у сусіднього села Глодоси, проте підтримки не отримали. Будьонівці досить швидко зупинили повстанців, та жорстко покарали. Спалили понад 500 дворів, дерев’яну Покровську церкву.

Попри те, що храм був знищений, у селі й далі продовжувалось Богослужіння. Легко знаходилися віряни, які надавали для Божої служби власний будинок. До речі, у сучасному храмі є колекція фотографій, на яких зображена спалена церква.

Єдиновірці та старообрядці

У 1980 році була зведена колгоспна церква. Унікальна вона тим, що єдина в Україні єдиновірна церква. Анатолій Письменний народився та виріс у Злинці, чоловік закінчив навчання у духовній семінарії, переїхав до Києва. Проте, він ніколи не забуває рідний край, на вихідні постійно приїздить співати у церковному хорі. Анатолій належить до єдиновірців. Єдиновірством називають повний компроміс між старовірами та офіційною церквою.

Варто зазначити, що у 1655 році старообрядці були визнані офіційною церквою. Після чого їх почали відносити до єретиків. В них не залишилося ні храмів, ні священнослужителів. Почали робити підпільні організації, проте їх кількість не зменшувалась. Пройшло століття, і тільки тоді Синод почав йти на компроміси та домовлятися з тими, хто був єдиновірцем. У 1800 році створили єдиновірну церкву. У селі не всі люди прийняли єдиновірство, бо багато були старовірами. Тому, так і жили, кожен при своїй вірі. 

Єдиновірна церква зберегла багато старообрядних традицій. В Злинці парафіяни прийшовши до храму, перехрестившись кланяються до підлоги, це виглядає наче якась зарядка. На підлогу простилають маленькі подушки. На них не потрібно ставати на коліна, та робити уклін, важливо лише торкнутися руками до подушки.

Найголовнішим те, що у селі зберегли крюковий спів. Таку крюкову музику розуміють тільки місцеві. Звучання сильне та різноголосе, відрізняється від простих церковних співів.

Степова оаза

За 8 кілометрів від Злинки урочище «Каскади». Через нього протікає річка Бука, створюючи природні водоспади. Для трипільських та скіфських племен ця місцина була важливою.

Тут можна подивитися на справжні водоспади, вода здається дуже чистою, прозорою. Щоб побачити цю красу, потрібно подолати запорошену ґрунтову дорогу. Весною тут починають зацвітати поляни диких ірисів жовті, фіолетові, блакитні. Багато видів диких тюльпанів.

Злинка, як і її «Каскади» дуже гарні в різну пору року. Особливо влітку на берегах річки, поблизу біля водоспаду збирається велика кількість людей, щоб втамувати спрагу. Вони купаються, стрибають у воду зі скал.

Місця села унікальні своєю мальовничістю та історичною цінністю. Це дозволяє те тільки гарно відпочити, але й дізнатися культурні цінності, історичні факти.