Не можливо уявити собі весілля без короваю. З давніх часів в Україні весільний хліб, який називали короваєм був відомий виключно як обрядовий.
Коровай мав сакральне значення, він був основним обєднуючим елементом для всіх дій, з яких складався весільний обряд. За українським традиційним весіллям, повідомляє сайт ikropyvnytskyi.com, пекли не тільки коровай, але ще й багато інших обрядових хлібів. Кожен з них використовували для виконання певного обряду на весіллі. Призначення таких хлібів в ритуалах відбилося в їх спеціальних назвах: лежень, ріжки, шишки та багато інших.
Ритуали з короваєм
Коровай до нашого часу залишився основним традиційним символом весілля, без якого не проводяться головні обрядові дії.
Колись його використовували при вчиненні важливих подій а саме:
· Благословення наречених.
· Покриття нареченої.
· З’єднання двох родів в один загальний.
Були і менш значущі ритуали, які супроводжувалися врученням гостям на весіллі інших весільних хлібів. Щоб запросити людей на власне весілля використовували калач, який називали гусаком.
Коли майбутні молодята прощалися з холостяцькими та дівочими компаніями, що означало перехід юнака та дівчини в другий соціальний статус, використовували хліб, який звали гілочкою. У ритуалі комори (перша шлюбна ніч молодят) оздоба застосовувалась як магічний атрибут, який приносить народження первістка, щастя в сімейному житті.
Весільне застілля завжди закінчувалося обрядом биття каші, для цього обирали спеціальну крупу. Після цього жінка давала свекрусі лежень (обрядовий хліб) цим самим вшановувала її.
Замішування, випікання, ритуали
В нашій області господині дуже уважно та серйозно з дотриманням усіх старовинних звичаїв відносилися до виготовлення весільної випічки. Від місцевих традицій залежало де пекти коровай, у Кіровоградській області найчастіше коровай печуть у молодої вдома. Найбільш відповідальним ритуалом на весіллі було замішування весільного короваю. Цей ритуал означав освячення родичами створення нової сім’ї.
Займатися такою справою повинні виключно жінки, яких називали в народі коровайницями. До роботи допускалися тільки ті жінки, які прожили довгий час в щасливому шлюбі.
Кожна дія коровайниць під час замісу і випікання мала магічне значення. Важливо була навіть кількість жінок, яких залучали до роботи. В Кіровоградській області для випікання короваю обирали непарну кількість жінок, найчастіше семеро. Цифра 7 означала, що молода буде жити в достатку цілий рік.
Коровайниці повинні працювати спільно і під час роботи думати тільки про хороше. Їх кропітка робота була символом єдності і нерозривного зв’язку молодої сім’ї. Щоб весільний виріб вийшов вдалим, під час його замішування і випікання коровайниць пов’язували між собою одним рушником.
Вважалося, що якщо виріб вийде вдалим – високим, пишним, то майбутня сім’я буде жити в щасті, розумінні. Якщо випічка тріснула, то пару чекає розлука або навіть розлучення. Коли у виробу були нерівні краї, він погано піднімався – великі труднощі в майбутньому.
Тому, щоб коровай вийшов вдалим коровайниці застосовували свій великий досвід і старання, вважалося, що чим більше буде над цим весільним символом обрядових пісень і приказок, тим більше він принесе щастя в сім’ю.
Коли тісто піднялося його акуратно ставили в піч, після чого потрібно було проводити ритуальні дії.
Старша коровайниця повинна взяти дерев’яну лопату і постукати нею у всі стіни кухні. Таким чином, вона відганяла нечисту силу від будинку. Решта жінок разом брали діжку, в якій до цього замішували тісто, і здійснювали з нею ритуальні танці, при цьому діжку стукали три рази по стелі. Це означало, що вони благословили коровай, і покликали до нареченої щастя і скоре народження первістка.
Коли всі весільні обряди були здійснені, то коровай ставили на головне місце святкового столу, де він був не тільки окрасою застілля,а й оберегом молодої родини, символом щастя, достатку. Наприкінці святкування весілля його різали на частини і роздавали усім гостям і родичам.
