Наші предки хворіли, як і ми. Фахова медицина в Єлисаветграді почала розгортатися тільки в 1805 році з відкриття першої лікарні в місті. До цього, повідомляє сайт ikropyvnytskyi.com, люди самостійно лікувалися використовуючи рослини – дари природи.
Сам собі і другим лікар
Багато захворювань визначали за симптомами, яким давали спеціальні місцеві назви. Наприклад, запалення легень називали ядухою. Шлунково-кишкові – бабиці, очні – більмо.
Предки вірили в те, що хвороби спричиняють потойбічні сили: місяць, відьми. Тобто тоді, вони навіть не замислювались над тим, що у своїх напастях людина вина сама, а про фактор спадковості ніхто навіть подумати не міг. Звідси й почали лікуватися заговорами, заклинаннями, магією.
Утім на це покладалися не завжди. Споконвіків люди користувалися ліками рослинного походження, які до речі робили самі. Практично завжди в селах жінки на Івана Купала займалися збиранням трав, бо вони вважалося в цей день мали найбільшу силу.
Народна медицина пращурів характеризувалася широким використанням городніх і зернових культур: часнику, маку, хрону.
Арсенал лікувальних засобів тваринного походження також користувався великою популярністю. Так, наприклад обирали для лікування козячий, свинячий жир, шкіру та жовч тварин. Жири використовували для ран, вони сприяли їх швидкому заживленню. Крім того, ними розтиралися при застудах, сильному кашлі. Вживали при запалені легень.
Досить цікаво і те, що колись для лікувальних потреб використовували пісок, глину, крейду і навіть керосин. Найчастіше з них робили компреси, при отруєннях додавали в їжу хворому, а керосином мастили волосся, щоб вигнати паразитів.
Знахарі, маги та інші спеціалісти
Були в давнину – знахарі, маги, костоправи, повитухи, травники. Деякі народні-хірурги костоправи у своїй справі мали унікальну майстерність, якої їх ніхто не навчав.
Такі люди набиралися досвіду своїх попередників, тому безпомилково промацували, виявляли переломи, тріщини кісток. Крім того, володіли прийомами мануальної терапії – руками вправляли диски, знали, як не використовуючи гіпс на тривалий період зробити кінцівку нерухомою.
Жили люди в селах, на одне село було 1 або 2 знахарі-кровопускателі: ще з минулих століть кровопускання широко практикували у лікуванні різноманітних захворювань, їх причину народ пов’язував з забрудненням крові.
Люди, які займалися такими процедурами добре зналися в своїх методах, які були перевірені часом. Хворі, які користувалися цими послугами брали на себе всі ризики, тому до такого фахівця зверталися вже від безвиході.
Відсутність кваліфікованої допомоги при пологах спричиняла появу народних акушерок, яких в називали повитухами. Такі жінки повинні були досвідченими у цій особливій справі. Народження дитини супроводжувалось цілим комплексом обрядових заходів та дій.
Важливу роль в лікуванні відігравали травники. Такі люди добре знали місцеву флору, займалися збором «цілющої» трави, робили це в спеціальні дні і години. Народна уява приписувала таким людям здатність впливати на темні сили.
Такі знахарі були вродженими і навчені. Одні скидали наврочення, інші викачували переляк, дехто угамовував біль. Під час своїх магічних ритуалів використовували рослини. Людям під час прийому потрібно було жувати трави, вживати невідомі зілля. Цікаво те, що всі трави для обрядів лікування збиралися знахарем в спеціальних цілющих містах, які були нікому невідомі.
Війна наук
Коли почала розвиватися земська медицина в місті почали проводити жорстку кампанію щодо розвінчання міфів про знахарів-цілителів. Одного дня був навіть ухвалений закон, в ньому вказано, що людям без спеціальної медичної освіти заборонено займатися лікуванням, таке прирівнювалось до шарлатанства і сильно наказувалося.
Незважаючи на це, місцеві цілителі, знахарі, повитухи все рівно в далеких селах області займалися і далі своєю діяльністю.
