Футбольний клуб “Олександрія” за останні два десятиліття став справжнім флагманом кіровоградського футболу. Стабільно високі результати у Прем’єр-лізі, участь у єврокубках та міцний колектив із характером переможців – ніхто в області не може похвалитися подібним. «Олександрія» планомірно затьмарила «Зірку» з Кропивницького та інші сусідні команди, ставши однозначним номером один для Кіровоградської області. При цьому клуб пройшов довгу і тернисту дорогу, перш ніж завоювати свій теперішній статус. Більше на ikropyvnytskyi.com.
Точка відліку – рік 1948-й
На гербі «Олександрії» красується цифра 1948. Саме з цієї дати заведено вести відлік історії клубу, хоча в такому випадку є свої нюанси. 1948 року в місті було засновано футбольний клуб «Шахтар», а 1990-го – створено команду «Поліграфтехніка». Вона юридично стала правонаступницею попередньої команди, хоча фактично «Шахтар» було розформовано, а новий клуб створювався на базі однойменного заводу практично з нуля.
Тим не менш, футбол в Олександрії став розвиватися саме у складні повоєнні роки. Назву місцева команда отримала аж ніяк не оригінальну, але це було даниною часу і радянським традиціям – клубів під назвою «Динамо», «Спартак», «Металург», «Локомотив» чи «Шахтар» у СРСР було створено сотні.
Дебютні виступи олександрійського «Шахтаря» на офіційному рівні були невдалими, стрімкого злету до вершин явно не сталося. 1948 року команда зіграла у чемпіонаті УРСР серед колективів фізичної культури (КФК). У своїй зоні олександрійці програли сім із семи поєдинків і завершили змагання на останньому місці.
Міцна команда у своїй ніші
Прогрес намітився вже у 50-ті. “Шахтар” став частиною спортивного товариства “Трудові резерви”, що означало підтримку на рівні керівництва регіону. «Гірники» вибороли перше місце у першості Кіровоградської області. Потім було сформовано «клас Б», у якому «Шахтар» грав упродовж дев’яти сезонів. Найвище досягнення клубу в цей період – четверте місце, здобуте у 1965-му та 1968-му роках.
Останні 20 років перед розпадом СРСР олександрійська команда виступала у чемпіонаті УРСР серед КФК (на щабель вище були «команди майстрів», а «колективи фізичної культури» грали переважно в регіональних турнірах). 1974 року «Шахтар» дійшов до фіналу Кубка УРСР серед КФК, а також кілька разів був призером групових етапів у своїх зонах.
На трибунах був аншлаг
Популярність команди в ті роки була неабиякою. Наприклад, на матч проти кременчуцького «Дніпра» на стадіон прийшли вісім тисяч уболівальників, тобто заповнили трибуни під зав’язку. Тренерами «Шахтаря» у різні роки були дуже маститі спеціалісти. У 60-ті – Йосип Ліфшиц, відомий за виступами за київське «Динамо», а також Олександр Лярвінський, з яким команда досягла суттєвого прогресу в контексті турнірних досягнень. «Команда була непогана на той час. На той момент були змішані зони, Молдова та Україна. Ми стабільно входили до першої десятки таблиці», – згадує в інтерв’ю виданню «Україна-Центр» гравець «Шахтаря» того періоду Костянтин Малінін. Ставка у футболістів варіювалася в межах 120-140 рублів, але були й доплати. Усі формально були працевлаштовані на шахті чи заводах. Ставку сплачувала держава, а доплату – на підприємствах. “У нас виходило до 300-350 рублів, плюс харчування в ресторані, так що відносно непогано, в порівнянні з тим, що отримували робітники на заводах”, – ділиться спогадами Малінін.
Найвищим досягненням олександрійського «Шахтаря» тих років можна вважати третє місце у своїй зоні у 1968 році та вихід у фінальну стадію чемпіонату УРСР майстрів «класу Б». Щоправда, у фінальній пульці команда зіграла невдало – місце у підвалі турнірної таблиці. За словами учасників тих ігор, олександрійцям важко було конкурувати з командами, що комплектувалися з вищих ліг, та й загалом із представниками великих міст, обласних центрів – Київ, Кременчуг, Тернопіль, Хмельницький, Кіровоград (нинішній Кропивницький) тощо. Для Олександрії вихід у фінальну кульку вже сам по собі був нечуваним досягненням, футболістам за це надали звання кандидатів у майстри спорту.
Найважливішими в ті роки були протистояння з командами з Кіровограда, Жовтих Вод та Кременчуга, банально за географічним принципом. На виїзні матчі поряд з автобусом клубу незмінно їхав супровід – колони різноманітного транспорту з уболівальниками. Траплялися навіть інциденти між особливо завзятими фанатами. Футбол у ті роки в Олександрії любили, підтримку вболівальників команда відчувала.
На зміну “Шахтарю” прийшла “Поліграфтехніка”
1990 року історія «Шахтаря» завершилася розформуванням команди, але прапор олександрійського футболу підхопив новий клуб – «Поліграфтехніка». Причому дуже вдало. До розпаду СРСР команда встигла виграти чемпіонат УРСР у своїй зоні, а у фінальній пульці посіла третє місце. Незабаром клуб став учасником Першої ліги тепер уже незалежної України. «Поліграфтехніка» відразу своїми результатами змусила фанатів задуматися про вихід у вищий світ українського футболу. Шосте місце у групі у сезоні 92/93. Потім – третє місце сезоном пізніше, але, згідно з регламентом, підвищення в класі тоді заслуговували лише перші дві команди, тобто до виходу в еліту не вистачило зовсім небагато. Після цього справи в олександрійців пішли на спад, аж до 2001 року, коли третього місця у Першій лізі вистачило для переходу до Вищої. Так футбольна Олександрія вперше в історії отримала свого представника у найвищому за рангом турнірі країни.
Але закріпити успіх з різних причин не вдалося. У дебютному сезоні «Поліграфтехніка» посіла друге з кінця місце та змушена була грати стиковий поєдинок із «Поліссям» за право залишитися в еліті. Перемогу олександрійці здобули, але незабаром клуб відкликав свою заявку на участь у чемпіонаті через серйозні фінансові негаразди.
Знову ненадовго зазирнули до еліти
Лише у сезоні 2004/2005 клуб відновив офіційні виступи. І вже під звичнішим сучасним уболівальникам назвою – ПФК «Олександрія». У Першу лігу колектив повернувся досить швидко, а ось на друге підвищення до Вищої, фанатам довелося чекати аж до 2011 року, коли «Олександрія» виграла турнір у Першій лізі і пробилася до Прем’єр-ліги, вищий ешелон називався на той час вже інакше.
Освоїтися в матчах із найсильнішими командами країни «Олександрія» відразу знову не змогла: 16-те місце та повернення до Першої ліги. Ще два сезони у цьому турнірі – і чергове підвищення у класі, у 2015 році. Цього разу – серйозно та надовго.
Зліт до медалей та єврокубків імені Шарана
Підйом олександрійського футболу до двох півфіналів Кубка країни, бронзових медалей сезону 18/19 та єврокубків збігся з об’єднанням із клубом «УкрАгроКом», створеним у 2008 році місцевими аграріями. ПФК «Олександрія» та ПФК «УкрАгроКом» злилися у ФК «Олександрія», оновлений клуб більше не втрачав статусу команди Прем’єр-ліги України.
З лютого 2010 року головним тренером “Олександрії” став Володимир Шаран. Саме під його керівництвом у клубі настав період розквіту та максимальних досягнень. За 10 років на посту рульового олександрійців Шаран привів команду до бронзових медалей чемпіонату, успішних виступів у Кубку України та єврокубкових баталій у Лізі Європи. Сучасна історія «Олександрії» відбувається прямо зараз і за нею уважно стежать усі любителі футболу Кіровоградщини.
Фото: офіційний сайт ФК «Олександрія»
