Давнє прислів’я говорить, що життя – це рух. Але що робити, коли рухатись зовсім не хочеться ні в прямому, ні в переносному сенсі? Усі процеси загальмовує стрес, який вдарив по психіці кожного українця з початком воєнного вторгнення. Особливо гостро це відчутно тим, хто знаходиться в тилу – там, де не потрібно швидко бігати, ховатись, втікати від обстрілів.
З 24 лютого більшість жителів Кіровоградщини знаходяться у перманентній напрузі. Життя ніби продовжується, але якось в’яло. Разом з апатією і безсиллям на побутовому рівні ми можемо відчувати, як наші мрії і плани перестають бути значимими і відкочуються кудись у майбутнє, на невизначений термін. Так, ми хочемо бути щасливими, фізично розвинутими, привабливими і фінансово забезпеченими. Але робити конкретні дії у цим напрямках плануємо після війни – «тоді, коли все скінчиться».
Розмірковуючи так, людина може затриматись у «підвішеному» стані, коли повсякденне життя не насичене якоюсь конкретикою з окресленими планами і перспективами. Цей стан, повідомляє сайт ikropyvnytskyi, називається синдромом відкладеного життя, який, на думку психологів, має свої переваги і недоліки.
Симптоматика і наслідки
Ось декілька яскравих симптомів, які дозволять відрізнити СВЖ від звичайної втоми та виснаження.
1. Людина забороняє собі отримувати задоволення від того, що вона любить, бо іншим погано.
2. Штучно виключаються із повсякдення звичні речі. Перебуваючи навіть у спокійному місці особа із синдромом СВЖ не дозволяє собі читати книги, варити каву, робити ранковий макіяж, гарячі ванни чи займатися йогою тому, що «десь там», на окупованих територіях люди цього робити не можуть.
3. Свідомо гальмуються чи повністю відкидаються мрії, які до початку війни займали усі думки.
4. Людина дозволяє собі перейти на шкідливу їжу, не ходити на тренування і до перукарні, перестає користуватися косметикою і тримати себе в формі, бо життя здається закінченим.
Небезпека такого стану в тому, що до нього можна швидко звикнути. Повертатися до звичних вправ, роботи, правильного харчування та догляду за собою з кожним днем все важче. Разом з тим слід пам’ятати, що після сильного психоемоційного травмування не можна штучно «гнати» себе вперед до цілей тоді, коли організм ще не встиг вивантажити стрес. Якийсь час потрібен для того, аби виплакатися, побути роздратованим, виспатися та відновитися. «Плюс» синдрому в тому, що він убезпечує людину від поспішних і необдуманих кроків. Впоратися із таким станом допомагають спеціалісти із Кіровоградського центру психологічної підтримки під керівництвом Андрія Фоменко.
Як позбутися синдрому
Єдиний спосіб – почати діяти. Якщо немає сил повертатися до глобальних планів чи розпочинати нову справу, необхідно почати з мінімальних дій. Щоденні побутові ритуали дозволять відчути, що організм повертається до нормального способу життя. Насамперед потрібно звернути увагу на раціон і фізичну активність, адже ці фактори мають прямий вплив на наше самопочуття і настрій.
Щоб усвідомити, що життя не стоїть на місці, а відбувається саме в цей момент, потрібно як можна більше часу проводити в оточенні людей. Можна скласти покроковий план, аби розуміти, до яких результатів приведуть регулярні повсякденні дії. За кожне нове спостереження та зроблену справу ставте собі галочки – саме таку пораду дає кризовий психолог із Кропивницького Андрій Фоменко.
Ще один спосіб «не випасти» із життя – доглядати за тваринами або рослинами. Наприклад, процес вегетативного розвитку квітки буде яскравою ілюстрацією того, що природні процеси не зупиняються, навіть не дивлячись на тимчасові складні обставини.
