Книга для українців – це значно більше, ніж просто джерело інформації чи розваги. Це символ знань, незламності духу, культурної ідентичності та боротьби за власну мову й історію. Протягом століть українська книга долала складні шляхи: від пергаментних рукописів у монастирських скрипторіях, через перші друковані видання, заборони та утиски, до сучасного розмаїття паперових та електронних форматів. Ця історія сповнена драматизму, відкриттів та імен, які назавжди вписані в літопис української культури. Простежити цей захопливий шлях, зрозуміти виклики та тріумфи українського книговидання – означає глибше пізнати самих себе, про це далі на ikropyvnytskyi.com.
Рукописна доба: Витоки української книжності (X-XV ст.)
Історія української книги сягає глибокої давнини, часів Київської Русі. З прийняттям християнства у 988 році виникла нагальна потреба в богослужбових книгах. Саме тоді на руських землях поширилася писемність, заснована на кирилиці, створеній святими Кирилом і Мефодієм. Центрами книжності стали монастирі, де ченці-переписувачі старанно копіювали та створювали нові рукописи.
Основними матеріалами для письма слугували пергамент (спеціально оброблена шкіра тварин) та, згодом, папір, який почав з’являтися в Україні з XIV століття. Писали гусячим пером та чорнилом різного складу. Рукописи прикрашалися орнаментами, ініціалами (великими візерунчастими першими літерами розділів) та мініатюрами – невеликими кольоровими зображеннями, що ілюстрували текст.
Найдавнішими збереженими пам’ятками української рукописної книги є:
- Остромирове Євангеліє (1056-1057 рр.) – найдавніша точно датована рукописна книга Київської Русі, написана дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира. Вирізняється розкішним оздобленням та високою каліграфічною майстерністю.
- Ізборник Святослава (1073 р.) – енциклопедичний збірник статей різноманітного змісту (богословського, історичного, філософського, природничого), переписаний для київського князя Святослава Ярославича. Містить цінні мініатюри, зокрема зображення княжої родини.
- Ізборник (1076 р.) – збірник повчальних текстів морально-етичного характеру.
- Київський Псалтир (1397 р.) – видатна пам’ятка українського книжного мистецтва, що зберігається в Санкт-Петербурзі. Містить 302 унікальні мініатюри на полях.
Ці рукописи були не лише релігійними текстами, а й важливими джерелами знань, пам’ятками мови та мистецтва. Вони свідчать про високий рівень культури та освіти в Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві. Рукописна книга заклала фундамент для подальшого розвитку українського книговидання.
Першодруки та становлення книгодрукування (XV-XVI ст.)
Винахід книгодрукування Йоганном Гутенбергом у середині XV століття став революційною подією, яка докорінно змінила спосіб поширення інформації в Європі. До українських земель ця нова технологія дійшла дещо пізніше, але її вплив був не менш значущим.
Перші книги церковнослов’янською мовою кириличним шрифтом були надруковані Швайпольтом Фіолем у Кракові (тодішня столиця Польщі, з якою Україна мала тісні зв’язки) наприкінці XV століття (близько 1491 року). Це були богослужбові книги “Октоїх” та “Часословець”, “Тріодь Пісна” і “Тріодь Цвітна”. Хоча діяльність Фіоля була нетривалою, вона стала важливим кроком до появи друкарства на українських землях.
Однак справжнім “батьком” українського друкарства вважається Іван Федоров (Федорович). Після вимушеного від’їзду з Москви він знайшов притулок у Великому Князівстві Литовському, а згодом перебрався до Львова. Саме тут у 1574 році він заснував власну друкарню і видав легендарні книги:
- “Апостол” – перша точно датована друкована книга в Україні. Містить Діяння та Послання святих апостолів.
- “Буквар” – перший український друкований підручник для навчання грамоти. Містив абетку, склади, зразки відмінювання та короткі тексти для читання, зокрема молитви.
Діяльність Івана Федорова мала величезне значення. Він не лише започаткував постійне книгодрукування в Україні, а й встановив високі поліграфічні стандарти, створив досконалі кириличні шрифти, які використовувалися протягом тривалого часу. Його львівський “Буквар” став зразком для багатьох наступних букварів.
Після Львова Іван Федоров переїхав до Острога на запрошення князя Костянтина-Василя Острозького – видатного мецената та культурного діяча. В Острозі Федоров разом із гуртком учених Острозької академії підготував і видав у 1581 році величну Острозьку Біблію – перше повне друковане видання Біблії церковнослов’янською мовою. Ця книга стала визначною пам’яткою не лише українського, а й усього слов’янського книгодрукування та відіграла колосальну роль у культурному й релігійному житті.
Поява друкованої книги сприяла стандартизації мови, поширенню освіти та ідей Реформації та Контрреформації, а також формуванню національної свідомості.
Золота доба української книги: XVII-XVIII століття
XVII століття, попри складну політичну ситуацію (визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, період Руїни), стало справжнім “золотим віком” для українського книгодрукування, особливо в Наддніпрянській Україні. Найбільшим центром видавничої діяльності стала друкарня Києво-Печерської лаври, заснована архімандритом Єлисеєм Плетенецьким близько 1615 року.
Лаврська друкарня видавала не лише богослужбові книги найвищої якості, а й полемічні твори, панегірики, навчальну літературу, праці українських істориків та богословів. Важливу роль у її діяльності відіграли такі постаті, як Петро Могила (митрополит Київський, засновник Києво-Могилянської колегії), Захарія Копистенський, Паїсій Величковський та інші.
Книги київського друку вирізнялися високим художнім рівнем оформлення: складні орнаменти, гравюри, які часто виконували відомі українські гравери (Ілля, Леонтій Тарасевич). Поширювалися різні жанри:
- Богослужбові книги (Євангелія, Псалтирі, Требники).
- Богословсько-полемічна література (спрямована проти католицизму та унії).
- Навчальна література (граматики, букварі, риторики).
- Історичні праці (Київський Синопсис – перша друкована праця з історії України).
- Світська література (вірші, панегірики).
Окрім Києва, потужні друкарні діяли у Львові (Братська друкарня), Чернігові, Новгороді-Сіверському, Уневі. Українська книга цього періоду була відома далеко за межами України – у Московії, Білорусі, на Балканах.
Однак у XVIII столітті ситуація почала змінюватися. Після підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату та посилення русифікаторської політики Російської імперії українське книговидання зазнало суттєвих обмежень. Указами Петра I та Катерини II було заборонено друкувати книги українською мовою (тодішньою “простою мовою”), окрім церковнослов’янських текстів, та й ті мали бути узгоджені з московськими взірцями. Це завдало значного удару по розвитку української літературної мови та книжкової справи.
XIX століття: Книга як знаряддя національного відродження
XIX століття стало добою українського національного відродження, і книга відіграла в цьому процесі ключову роль. Попри жорсткі імперські обмеження, українська література та мова почали активно розвиватися.
Видання “Енеїди” Івана Котляревського (1798, 1809) стало епохальною подією, започаткувавши нову українську літературу, написану живою народною мовою. Творчість Тараса Шевченка, зокрема його “Кобзар” (перше видання – 1840 р.), мала колосальний вплив на формування національної свідомості. Книги Шевченка, Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Пантелеймона Куліша та інших письменників стали символами боротьби за українську ідентичність.
Проте розвиток українського книговидання наражався на постійний тиск з боку російської влади. Валуєвський циркуляр 1863 року заборонив друк наукової, релігійної та освітньої літератури українською мовою, стверджуючи, що “ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може”. Ще нищівнішого удару завдав Емський указ 1876 року, підписаний Олександром II в німецькому місті Бад-Емс. Він повністю забороняв:
- Друкування будь-яких книг українською мовою (“малоросійським наріччям”).
- Ввезення українських книг з-за кордону.
- Українські театральні вистави та концерти.
- Викладання українською мовою.
Ці драконівські заходи мали на меті повністю знищити українську культуру та асимілювати українців. У таких умовах центр українського книговидання та культурного життя перемістився до Галичини, яка входила до складу Австро-Угорської імперії, де умови для розвитку національної культури були дещо сприятливішими.
У Львові активно діяли Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), товариство “Просвіта”, які видавали українські книги, журнали, газети, підручники. Саме тут друкувалися твори багатьох письменників з Наддніпрянщини, які не могли бути видані в Російській імперії. Діяльність цих організацій та таких постатей, як Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка, мала величезне значення для збереження та розвитку української мови і культури. Важливу роль відігравали й діячі культури, серед яких і засновники професійного українського театру, які активно використовували друковане слово для поширення своїх ідей та творів.
XX століття: Випробування та нові горизонти
Початок XX століття приніс певні послаблення для української книги в Російській імперії після революції 1905 року. Відновилося видання газет, журналів, книг українською мовою. Період Української революції 1917-1921 років був часом короткого, але бурхливого розквіту українського книговидання, коли з’явилися численні видавництва та періодичні видання.
У 1920-х роках, в період політики “українізації” в УСРР, спостерігався значний підйом книжкової справи. Зросли наклади, розширилася тематика видань, з’явилися нові талановиті письменники (Микола Хвильовий, Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка, Микола Куліш та ін.). Цей період увійшов в історію як “Розстріляне відродження”, оскільки наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років радянська влада розпочала масові репресії проти української інтелігенції. Багатьох письменників, науковців, діячів культури було знищено, а їхні твори заборонено. Саме в цей період знання та наукові досягнення, про які можна дізнатися зі статті про видатних українських вчених, також опинилися під загрозою або спотворювалися ідеологією.
У радянський період книговидання було повністю підпорядковане державній ідеології та цензурі. Хоча книги українською мовою видавалися великими накладами, їх зміст суворо контролювався. Багато тем було заборонено, історія спотворювалася, а твори класиків зазнавали редакторських правок. Водночас, важливу роль у збереженні вільного українського слова відігравала українська діаспора на Заході (в Європі, США, Канаді, Австралії), де діяли видавництва, які друкували твори заборонених в СРСР авторів, дослідження з історії України, праці дисидентів.
Друга світова війна та повоєнні роки завдали чергового удару українській культурі. Попри певний розвиток видавничої справи в УРСР, вона залишалася під ідеологічним тиском аж до кінця 1980-х років.
Сучасна українська книга (з 1991 року до сьогодні)
Здобуття Україною незалежності у 1991 році відкрило нову сторінку в історії української книги. Зникнення цензури та поява ринкової економіки призвели до виникнення численних приватних видавництв. Український книжковий ринок почав стрімко розвиватися, пропонуючи читачам розмаїття жанрів, тем та авторів.
Основні тенденції сучасного українського книговидання:
- Жанрове розмаїття: Видається сучасна українська проза та поезія, історичні романи, детективи, фентезі, науково-популярна література, дитячі книги, переклади світових бестселерів.
- Повернення заборонених імен: Видаються твори письменників “Розстріляного відродження”, дисидентів, праці з історії України, які раніше були під забороною.
- Якість поліграфії та дизайну: Українські видавці приділяють велику увагу художньому оформленню книг, їхній поліграфічній якості.
- Розвиток дитячої літератури: З’явилося багато талановитих українських авторів та ілюстраторів дитячих книг, які здобувають визнання і за кордоном.
- Перекладацька діяльність: Активно перекладаються українською мовою твори світової класики та сучасної літератури.
- Популярність книжкових фестивалів: Такі події, як “Книжковий Арсенал” у Києві та “Форум видавців” у Львові (тепер Book Forum Lviv), стали важливими майданчиками для презентації новинок, спілкування читачів з авторами та розвитку книжкової культури.
- Цифрова трансформація: Поряд із паперовими книгами набувають популярності електронні та аудіокниги, що робить українську літературу доступнішою.
Водночас сучасний український книжковий ринок стикається і з викликами:
- Економічні труднощі, які впливають на купівельну спроможність населення.
- Проблема піратства (особливо щодо електронних книг).
- Недостатній розвиток мережі книгарень у невеликих містах та селах.
- Вплив повномасштабної російської агресії з 2022 року, що призвело до руйнування друкарень, логістичних проблем, вимушеного переміщення видавництв та авторів.
Незважаючи на всі труднощі, українська книга продовжує жити і розвиватися. Вона стала важливим елементом інформаційного спротиву та збереження національної ідентичності в умовах війни. Книги про історію України, про війну, твори сучасних авторів, що осмислюють сьогодення, користуються великим попитом. Видавці, письменники, бібліотекарі, читачі – усі вони роблять свій внесок у те, щоб українське слово звучало і було почутим.
Висновок
Історія української книги – це дзеркало історії самої України. Від перших рукописів, що несли світло віри та знань, через подвиг Івана Федорова та майстерність київських друкарів, крізь десятиліття заборон і репресій, до сучасного відродження та цифрової епохи – книга завжди була поруч з українцями. Вона єднала, навчала, надихала на боротьбу, зберігала пам’ять та формувала майбутнє. Знати історію української книги означає розуміти витоки власної культури та силу друкованого слова, яке й сьогодні залишається потужною зброєю та опорою нації.