Кінець XIX століття став для України добою не лише складних суспільно-політичних випробувань, а й часом неймовірного культурного піднесення. Саме тоді, всупереч утискам та заборонам, народилося явище, яке назавжди змінило українську сцену та самосвідомість нації – Театр Корифеїв. Його засновники, титани духу та таланту – Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий та Микола Садовський – не просто створили перший професійний український театр, вони заклали фундамент національного сценічного мистецтва, яке живе й розвивається донині. Їхня діяльність тісно пов’язана з містом, що нині носить ім’я одного з них – Кропивницьким (колишній Єлисаветград), який по праву вважається колискою українського професійного театру. Про це та багато іншого читайте далі на ikropyvnytskyi.com.
Історія Театру Корифеїв – це історія боротьби за право на власну мову, культуру та ідентичність на театральних підмостках. В умовах дії Валуєвського циркуляру (1863) та особливо Емського указу (1876), які жорстко обмежували використання української мови, створення професійного театру, що грав би вистави українською, було актом надзвичайної сміливості та патріотизму. Це був виклик імперській політиці русифікації та потужна маніфестація національного духу.
Передумови виникнення: аматорські гуртки та пошук шляху
До появи професійної трупи українське театральне життя існувало переважно у форматі аматорських гуртків. Вони діяли при громадах, навчальних закладах, культурних товариствах. Саме в таких гуртках розпочинали свій творчий шлях майбутні корифеї. У Єлисаветграді, Києві, Полтаві, Чернігові та інших містах ентузіасти ставили п’єси Івана Котляревського, Григорія Квітки-Основ’яненка, Тараса Шевченка. Ці вистави мали величезний успіх у публіки, спраглої рідного слова, але рівень їх часто був далеким від професійного.
Марко Кропивницький, маючи досвід роботи в російських професійних трупах та спостерігаючи за діяльністю аматорів, гостро відчував потребу створення стабільного, професійного українського театру з постійним репертуаром, талановитими акторами та якісною режисурою. Він мріяв про театр, який би не лише розважав, а й виховував, пробуджував національну свідомість, утверджував високі моральні ідеали.
Марко Кропивницький: “Батько” українського театру
Марко Лукич Кропивницький (1840-1910) – центральна постать у процесі творення Театру Корифеїв. Його по праву називають “батьком українського театру”. Народившись на Херсонщині (нині Кіровоградська область), він з дитинства був закоханий у народну пісню, музику, театр. Здобувши освіту на юридичному факультеті Київського університету, він, однак, присвятив своє життя сцені.
Кропивницький був універсальним театральним діячем:
- Видатний актор: Він створив цілу галерею яскравих сценічних образів, вражаючи глядачів глибиною психологічного аналізу та реалістичністю гри. Його вважали неперевершеним виконавцем ролей у власних п’єсах та творах інших українських драматургів.
- Талановитий режисер: Кропивницький заклав основи української режисерської школи, вимагаючи від акторів ансамблевої гри, глибокого проникнення в суть образу та історичної достовірності. Він приділяв велику увагу всім компонентам вистави: декораціям, костюмам, музичному оформленню.
- Плодовитий драматург: Його перу належить понад 40 п’єс різних жанрів – драми (“Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Глитай, або ж Павук”), комедії (“По ревізії”, “Пошились у дурні”), водевілі. Його твори відзначалися актуальністю тематики, знанням народного життя та побуту, яскравими характерами та живою мовою.
- Невтомний організатор: Саме Кропивницький у 1882 році в Єлисаветграді зібрав першу професійну українську трупу, яка згодом отримала назву “Театр Корифеїв”. Він зумів об’єднати найкращих акторів того часу, надихнути їх спільною ідеєю служіння українському мистецтву.
Діяльність Кропивницького була сповнена труднощів: фінансові проблеми, цензурні утиски, постійні переїзди трупи. Але він невтомно працював, вірячи у велике майбутнє українського театру. Його внесок у формування національної сцени неоціненний.
Іван Карпенко-Карий: Драматург української душі
Іван Карпович Карпенко-Карий (справжнє прізвище – Тобілевич) (1845-1907) – рідний брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського, ще один стовп Театру Корифеїв. Якщо Кропивницький був геніальним організатором та режисером-новатором, то Карпенко-Карий – найвидатнішим українським драматургом другої половини XIX століття. Його п’єси склали основу репертуару театру і досі не сходять зі сцен українських театрів.
Народившись на Єлисаветградщині (нині село Арсенівка, Кіровоградська область), Іван Тобілевич пройшов шлях від дрібного чиновника до одного з найвідоміших драматургів свого часу. Його життя було сповнене драматичних подій: участь у народовольчому русі, арешт, заслання. Ці випробування лише загартували його дух і збагатили життєвий досвід, що знайшло відображення у його творчості.
Основні риси драматургії Карпенка-Карого:
- Соціальна гострота: Карпенко-Карий майстерно викривав соціальні вади тогочасного суспільства: згубну владу грошей (“Сто тисяч”, “Хазяїн”), бюрократизм та кар’єризм (“Мартин Боруля”), моральний занепад панства (“Суєта”).
- Психологічна глибина: Його персонажі – не схематичні фігури, а живі люди зі своїми пристрастями, суперечностями, трагедіями. Драматург глибоко проникав у психологію героїв, показуючи складність людської натури.
- Національна проблематика: У багатьох п’єсах Карпенка-Карого звучить тема національного самоусвідомлення, збереження рідної мови, культури, історичної пам’яті (“Сава Чалий”).
- Майстерність діалогу: Мова персонажів Карпенка-Карого – жива, колоритна, індивідуалізована, багата на прислів’я та приказки.
- Жанрове розмаїття: Він писав соціально-побутові драми, комедії (“Розумний і дурень”), історичні трагедії.
Найвідоміші п’єси Карпенка-Карого – “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”, “Сава Чалий”, “Безталанна” – стали золотим фондом української драматургії. Він також був талановитим актором, блискуче виконуючи ролі у власних та чужих п’єсах.
Микола Садовський: Харизматичний актор і режисер
Микола Карпович Садовський (справжнє прізвище – Тобілевич) (1856-1933) – молодший брат Івана Карпенка-Карого, видатний актор та режисер, одна з найяскравіших зірок Театру Корифеїв. Його талант і сценічна харизма підкорювали глядачів по всій Україні та за її межами.
Пройшовши військову службу, Садовський приєднався до театральної справи, швидко здобувши визнання як актор героїчного та характерного плану. Його гра відзначалася емоційною насиченістю, потужним темпераментом, глибоким розумінням образу. Він був неперевершеним у ролях:
- Гетьманів та козацьких ватажків: Богдан Хмельницький (“Богдан Хмельницький” Михайла Старицького), Сава Чалий (“Сава Чалий” Івана Карпенка-Карого).
- Соціальних типів: Возний (“Наталка Полтавка” Івана Котляревського), Хома (“Ой не ходи, Грицю…” Михайла Старицького).
- Характерних персонажів у п’єсах свого брата та Кропивницького.
Садовський також проявив себе як талановитий режисер, продовжуючи традиції Кропивницького. Він очолював власні трупи, а в 1907 році заснував у Києві перший стаціонарний український театр – Театр Миколи Садовського. Цей театр став важливим культурним осередком, де ставилися найкращі зразки української та світової драматургії.
Садовський багато зробив для популяризації українського театру, підвищення його професійного рівня. Він був вимогливим до акторів, дбав про художню цілісність вистав, сприяв розвитку української опери та оперети на національній основі.
Театр Корифеїв: Заснування, діяльність, значення
Офіційною датою народження професійного українського театру вважається 27 жовтня 1882 року. Саме в цей день у міському театрі Єлисаветграда трупа Марка Кропивницького представила прем’єру драми Тараса Шевченка “Назар Стодоля”. Ця подія стала справжнім тріумфом. Успіх був настільки великим, що надихнув на приєднання до трупи інших видатних митців.
До складу трупи, крім Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого та Миколи Садовського, у різний час входили інші видатні постаті:
- Марія Заньковецька: Геніальна українська актриса, “цариця української сцени”, чия гра вражала силою драматизму та емоційною глибиною.
- Панас Саксаганський: Ще один брат Тобілевичів, блискучий комедійний та характерний актор, режисер, театральний теоретик.
- Михайло Старицький: Письменник, драматург, режисер, організатор театру, який деякий час очолював трупу.
- Ганна Затиркевич-Карпинська: Талановита актриса широкого діапазону.
- Любов Ліницька: Відома актриса, яка грала переважно ролі ліричних героїнь.
Репертуар Театру Корифеїв був надзвичайно багатим і різноманітним. Він включав:
- П’єси засновників трупи: Кропивницького, Карпенка-Карого, Старицького.
- Класику української драматургії: “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник” Котляревського, “Сватання на Гончарівці” Квітки-Основ’яненка, “Назар Стодоля” Шевченка.
- Інсценізації творів українських письменників: Гоголя, Нечуя-Левицького, Панаса Мирного.
- Переклади світової класики: Шекспіра, Мольєра, Шиллера, Гоголя (російськомовні п’єси).
Трупа багато гастролювала містами України, а також виступала у Петербурзі, Москві, Варшаві, Мінську та інших містах Російської імперії. Виступи корифеїв мали шалений успіх і відіграли величезну роль у популяризації української культури, мови та мистецтва. Вони демонстрували високий професійний рівень, реалістичне спрямування, глибокий психологізм та народність.
Діяльність Театру Корифеїв мала колосальне значення:
| Аспект | Значення |
|---|---|
| Національно-культурний | Утвердження української мови та культури в умовах заборон, пробудження національної самосвідомості. Театр став трибуною, з якої лунало живе українське слово. |
| Мистецький | Закладення основ професійного українського театру (акторська школа, режисура, драматургія), встановлення високих художніх стандартів. |
| Соціальний | Відображення життя та прагнень українського народу, критика соціальних вад, утвердження гуманістичних ідеалів. |
| Історичний | Театр став важливим чинником українського національного відродження кінця XIX – початку XX століття. Важливість збереження культурної спадщини є актуальною і сьогодні, про що свідчить увага до збереженням такої спадщини, як скіфське золото та інші археологічні скарби України. |
Спадщина корифеїв та їх зв’язок з Кропивницьким
Театр Корифеїв як єдина трупа проіснував не так довго – через внутрішні творчі розбіжності та організаційні труднощі він розділився. Проте його діячі продовжували працювати, очолюючи різні колективи, але зберігаючи спільні мистецькі принципи.
Спадщина корифеїв – безцінна. Їхні п’єси стали класикою, їхні акторські та режисерські знахідки увійшли до золотого фонду українського сценічного мистецтва. Вони виховали ціле покоління акторів, які продовжили їхню справу.
Місто Кропивницький (Єлисаветград) назавжди вписане в історію українського театру як його колиска. Саме тут спалахнула іскра професійного театру, саме тут розпочали свій шлях до слави видатні корифеї. Сьогодні в місті діє Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр імені М. Л. Кропивницького, який дбайливо зберігає та примножує традиції своїх великих попередників. Назва міста, присвоєна на честь Марка Кропивницького у 2016 році, є свідченням визнання його величезного внеску в українську культуру.
Висновок
Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий та Микола Садовський – це не просто імена з історії українського театру. Це символи незламності духу, відданості національній ідеї та мистецького генія. Вони створили театр, який став дзеркалом душі українського народу, його голосом та його гордістю. Їхня діяльність у надзвичайно складних умовах є прикладом справжнього патріотизму та служіння мистецтву. Пам’ять про Театр Корифеїв та його засновників живе у виставах сучасних театрів, у назві міста Кропивницький, у серцях вдячних нащадків.