Місце розташування Кіровоградської області в самому центрі України багато в чому визначило її роль в Другій світовій війні. Для німецьких загарбників це було важливим місцем для налагодження ефективного постачання боєприпасів та розширення фронту для окупації всієї території України. Отож, не дивно, що під час воєнних дій на території області відбувались жорстокі бої, проте в воєнну історію вона увійшла саме завдяки Кіровоградській наступальній операції, про яку і буде йти мова далі у нашому матеріалі на сайті ikropyvnytskyi.com.
Підготовка наступальної операції
Здебільшого про хід та результати Кіровоградської наступальної операції відомо з мемуарів генерала Червоної армії Конєва Івана Степановича. Проводилася вона в період 5-16 січня 1944 року воїнами військ Другого українського фронту. Більшість дослідників використовували записки командуючого фронтом для проведення детального аналізу військових дій на території Кіровоградської області.
Звісно, будь-які мемуари, в тому числі й найвищих воєначальників, мають суб’єктивний характер. Про це можна говорити у зв’язку з тим, що в будь-якому випадку мемуари мали особистий характер та зображали власні погляди на події їх автором. Окрім цього, не варто забувати і про те, що всі вони досить жорстко редагувалися радянською владою.
Більш поглиблені дослідження військової операції свідчать про те, що вона відбувалася в тісному зв’язку з діями, які проводили 1 та 3 Український фронт. В грудні 1943 року військами Другого українського фронту було знищено передові загони оборони противника, які знаходилися на березі річки Інгулець. Внаслідок успішних дій радянські війська наблизились до міста. На виконання вказівок Ставки Верховного Головнокомандувача керівники Другого українського фронту розробили план наступу на ворога. Було заплановано завдати удар з боку Березнегуватого та Казанки Миколаївської області. Внаслідок таких дій війська мали вийти в тил противника на нікопольському напрямку та у тісній взаємодії з Третім та Четвертим фронтами ліквідувати його. Це говорить про те, що Другий Український фронт в 1943 році ніяким чином не мав здійснювати наступальні дії на кіровоградському напрямку. Основним його завданням, визначеним військовим керівництвом, мало бути знищення ворога в нікопольському напрямку.
Військова ситуація, що склалася в грудні 1943 року була заслугою Першого українського фронту, який виконував наступальну операцію в Житомирі та Бердичеві. Саме завдяки успіхам в цьому напрямку було проведено коригування завдань 2-го українського фронту. Рішенням Ставки Верховного Головнокомандувача було затверджено нове військове завдання Другому українському фронту.
Проведення фронтової операції
Відповідно до нового рішення ВСГ Другому українському фронту було наказано надійно утримувати зайняті рубежі на лівому крилі, а наступальні дії відновити до 5 січня 1944 року. Головний удар мало наносити не менше чотирьох армій, у тому числі одна танкова.
Окрім цього, найважливішою метою наступу мало бути знищення угруповань на території Кіровоградської області та взяття міста в напрямку з півночі та півдня. Після вдалого проведення таких наступальних дій війська мали відвоювати Новоукраїнку та Помічну, вийти на рубіж річки Південний Буг та закріпитися на ній. Також була поставлена ціль – завдати допоміжний удар двома арміями в напрямку Шполи та залізничної станції Христинівка.
Військове керівництво планувало внаслідок такого удару розколоти навпіл німецький фронт та сприяти цими діями ефективному наступу Першого та Третього українських фронтів. Дві армії Другого українського фронту планувалось перекинути в напрямку Шполи та Христинівки та спрямувати їх назустріч Першому українському фронту, що виконував житомирсько-бердичівську операцію.
За планом військового керівництва надалі війська Першого та Третього українського фронту мали об’єднатися та спільними зусиллями завдати удару по позиціях німецьких військ в районі Сміли, Звенигородки та Києва. Можна сміливо стверджувати, що житомирсько-бердичівська та кіровоградська наступальні операції мали подібні задуми, які склалися в завданні удару основними частинами військ та підтримка наступу за допомогою допоміжних. Через їх схожість багато військових аналітиків схильні стверджувати, що це була одна фронтова операція, а не дві самостійні.
Результати наступальної операції
Важливим питанням є результат військової операції, який викликав широке обговорення серед аналітиків. Мова йде в першу чергу про ствердження військового керівництва, що саме внаслідок наступальної операції було звільнено Кіровоградську область. Насправді ж, згідно з офіційними даними, від німецьких загарбників місто було звільнено ще 8 січня, проте операція тривала аж до 16 січня.
Основним досягненням операції, яка проводилася 12 днів, було звільнення ключового вузлу доріг, що знаходився в Кіровоградській області. Також війська показали надзвичайно швидкий темп просування, який складав 40-50 км на добу, в той час, як на інших напрямках ця цифра знаходилась на рівні 3-4 кілометрів. Варто також враховувати і факт невиконання частини плану щодо оточення німецьких угруповань на Канівському виступі та удару по Первомайську. Вдалі дії Першого українського фронту дали можливість просунутися вглиб окупованих територій на 200 км. Обласний центр війська відвоювали дуже складно, але вже на 14 січня 1944 року вони просунулися та були на відстані 120 км від Умані.
Думки Конєва стосовно операції
Зрозуміло, що було б дуже зухвало звинувачувати нині військове керівництво 2-го українського фронту та його командуючого Конєва, адже з моменту подій минуло вже більш як 80 років. Мало хто з військових аналітиків як сьогодення, так і минулих років, ставив під сумнів військовий талант цього генерала. Бойові маневри легендарного полководця Другої світової війни стали причиною того, що елітна німецька група армій під назвою “Південь”, якою командував генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн, зупинила свій наступ. Лише сильні потуги німецьких військ змогли зупинити наступ 2-го українського фронту. Цікаво, що Еріха фон Манштейн військові дослідники називали “видатним оперативним розумом” вермахту. Разом з контрударом по військах Першого українського фронту він спромігся локально зупинити наступ 2-го українського фронту. Для цього він перекинув на місце бойових дій три танкові дивізії та одну моторизовану дивізію “Велика Німеччина”. Такий тактичний задум припинив контрнаступ Радянської армії та не дав їй вийти до Христинівки, адже така ситуація означала в фактичне оточення всього канівського угрупування загарбницьких військ.
Війська 2-го українського фронту під час визволення міста зазнали відчутних втрат, зокрема, в боях біля Звенигородки. Велика частина військових частин до 20 чисел січня перебувала в фактичному оточенні. Винним у проваллі частини військових завдань вирішено було зробити Конєва. Проте сам генерал у своїх спогадах цю ситуацію описував дещо по-іншому та стверджував, що в зв’язку з досягненням поставленої мети ним було прийнято рішення про перехід військ до оборони.
