Влітку 2016 року обласний центр Кіровоградщини рішенням Верховної Ради України було перейменовано з Кіровограда на Кропивницький. З того моменту минуло вже 8 років, а багато хто, крім самих городян, не особливо обізнаний у тому, що з історичних особистостей подарував столиці Кіровоградської області її новий топонім. Насправді ж місто було названо на честь знаменитого українського культурного діяча, актора та драматурга Марка Кропивницького. Свого часу саме він став засновником та режисером першого в історії України професійного театру. Більше на ikropyvnytskyi.com.
Корифей українського театру
Про Марка Кропивницького в Україні говорять мало, не входить він і до «пантеону» видатних героїв національної літератури. Принаймні для пересічних обивателів. Тим часом даремно. Багатьом, напевно, знайомий вираз «Дай серцю волю, заведе в неволю». А ця фраза насправді є назвою однієї з більш ніж чотирьох десятків п’єс, написаних драматургом за життя. Його внесок у національну культурну спадщину важко переоцінити, тим паче складно переоцінити внесок Марка Лукича в історичну спадщину міста, якому він згодом подарував своє прізвище. Адже одна з центральних вулиць Кропивницького – Театральна, – названа якраз на честь дітища режисера. Саме тут йому вдалося втілити в реальність ідею чи не всього свого життя: заснувати театральну трупу, а потім і повноцінний театр, які роками зберігали за собою статус найвідоміших у країні.
«Театр корифеїв» – так називали засновану Кропивницьким у 1882 році трупу, – на десятиліття став символом міста та однією з головних культурних родзинок України. А до її роботи свого часу були причетні ті, чиї імена золотими нитками вшиті в культурний код країни та добре знайомі навіть учням молодших класів. Так, одним із перших акторів у створеній драматургом трупі був Іван Карпенко-Карий.
Театральні зірки запалюються на Кіровоградщині
Однією із перших п’єс, поставлених командою під керівництвом Марка Лукича, стала «Наталка Полтавка». Потім були постановки «Тараса Бульби», головну роль в яких грав особисто Кропивницький. Загалом, йому приписують близько п’яти сотень різних ролей, кожна з яких, згідно зі свідченнями, що збереглися, була яскравішою за попередню. Особливого успіху трупі принесла постановка гоголівського «Ревізора», адаптована засновником театру під українську мову у п’єсі «Ревізія».
І все це відбувалося в умовах чинного тоді Емського указу імператора Олександра II, який з 1876 року вводив сувору заборону на розвиток української мови, літератури, музики, театру. Але в театрі корифеїв продовжували ставити п’єси саме українською мовою, а згодом, у 1881 році, Кропивницькому вдалося домогтися скасування останньої з норм указу та розширити допустимі межі її вживання.
Ще за життя Марка Кропивницького прозвали «батьком українського театру». Його вважали зіркою першої величини, його талантом захоплювалися всюди – на скромних ярмаркових сценах у глибинці, у вишуканих залах театрів найбільших міст України, в особистих розмовах серед поціновувачів мистецтва. Щойно розпочавши кар’єру, драматург отримав запрошення стати спеціальним гостем у театрах Санкт-Петербурга, що мав на той час статус столиці імперії. Пізніше були і запрошення з українських міст, які на той час входили до Австро-Угорщини. І де б не з’явився Марк Лукіч зі своїми проєктами, акторами та постановками, на нього скрізь чекав приголомшливий успіх. Він став чимось на кшталт проблиску світла в тій гнітючій атмосфері, якою була огорнута українська національна культура наприкінці ХІХ століття. На цьому тлі дивним виглядає лише той факт, що увічнити його ім’я в назві міста зважилися лише кілька років тому.