Кропивницький — місто, яке десять років тому отримало нове ім’я на честь видатного драматурга, сьогодні продовжує шукати своє справжнє обличчя. Довгий час воно жило в тіні імперських та радянських міфів, ховаючись за назвами Єлисаветград та Кіровоград. Проте сьогодні містяни та експерти активно переосмислюють культурну спадщину краю. Вони відмовляються від символів російської колоніальної політики, виносячи на перший план мистецтво, архітектуру та козацьке минуле. У цій статті на ikropyvnytskyi.com розглянемо цей нелегкий процес, який супроводжується гарячими дискусіями геральдистів, істориків та звичайних жителів. Адже саме в цих суперечках народжується нова, автентична ідентичність Кропивницького.
Театр корифеїв як серце Кропивницького: зародження української професійної сцени
Коли у містян запитали, що саме найкраще уособлює їхнє місто, відповідь була однозначною: 31% опитаних назвали Театр корифеїв. І це не дивно, адже саме тут у 1882 році зародився перший професійний український театр.
Засновник театру, Марко Лукич Кропивницький, не просто зібрав талановиту трупу, він кинув виклик імперській цензурі. Після підписання Емського указу, який забороняв українське письменство, Марко Лукич зумів легалізувати українську виставу на сцені. До першого складу трупи увійшли легендарні діячі: Михайло Старицький та Марія Заньковецька. Вони створювали вистави, які поєднували драму, комедію, народні обряди, хореографію та музику. Виступи трупи зривали овації не лише в Україні, але й у Москві та Петербурзі, доводячи високий професіоналізм українських митців.
«Велику справу зробив Кропивницький. Ми б з усією своєю історією та археологією навряд чи досягли б такої популяризації української культури, як Марко Кропивницький зі своїм театром», — так оцінював внесок драматурга видатний історик Дмитро Яворницький.
Сьогодні навколо Театральної площі формується новий сенсовий центр міста. Історик Юрій Митрофаненко зазначає, що ця площа поєднує силу мистецтва та силу зброї, адже з одного боку розташований славетний театр, а з іншого — територія 3-го окремого полку спецпризначення імені Святослава Хороброго, знаменитих «кіборгів», які стали сучасною гордістю міста.
Деколонізація символіки: чому Кропивницький змінює міський герб і прапор?
Питання міської символіки у Кропивницькому давно вийшло за межі суто естетичної дискусії. Йдеться про глибший процес — переосмислення історичних нашарувань та поступову відмову від імперських маркерів у публічному просторі.
Сучасний герб та прапор міста були затверджені ще 28 лютого 1996 року. Композиційно вони складаються з вилоподібного синього хреста, який символізує злиття трьох річок — Інгулу, Сугоклії та Біянки, а також зображення шестикутної фортеці з вензелем у центрі.
Саме цей елемент і став предметом тривалої історичної та наукової дискусії. Офіційно у 1996 році його трактували як «вензель святої Єлисавети», однак фахівці Українського інституту національної пам’яті (УІНП) вказують на інше походження символу.
За їхніми висновками, зображення походить від вензеля російської імператриці Єлизавети Петрівни, який використовувався на гербі Єлисаветграда ще з 1845 року. При цьому історики наголошують: жодних підтверджень існування «вензеля святої Єлизавети» у джерелах немає. Не менш суперечливим є й образ фортеці святої Єлисавети, який розглядають не лише як історичний об’єкт, а і як символ імперської військової присутності та експансії в регіоні.
У зв’язку з цим Український інститут національної пам’яті надав офіційний висновок та рекомендував міській владі переглянути символіку, вилучивши елементи, які підпадають під дію законодавства про деколонізацію.
«З прапора та герба треба обов’язково прибрати вензелі імператриці Єлизавети, які чомусь називають вензелями святої Єлисавети. Сьогодні ці символи не відповідають сучасним історичним реаліям», — підкреслює краєзнавець Микола Правда.
Фахівці також розмежовують елементи чинної символіки за їхнім походженням та змістом. Синій хрест, який відсилає до географії місцевості та злиття річок, вважається нейтральним і таким, що може залишитися в основі нового герба. Натомість вензель та зображення фортеці, за оцінками істориків, потребують перегляду через їхній імперський контекст.
Паралельно у місті вже стартував процес публічного обговорення оновленої символіки. Під час електронного опитування більшість учасників (102 голоси проти 76) висловилися за зміну герба та прапора.
Фактично Кропивницький зараз проходить один з тих рідкісних моментів, коли історія перестає бути застиглою формою та стає предметом живого суспільного вибору.
Архітектурний код Кропивницького: європейський шарм від Якова Паученка
Другим за популярністю символом міста кропивничани обрали його архітектуру (13% голосів). Левова частка цієї краси — заслуга видатного єлисаветградського зодчого Якова Васильовича Паученка (1866-1914).
Він створював проєкти у стилі модерн, поєднуючи його з елементами неоруського та мавританського стилів. Завдяки його таланту провінційне місто отримало європейський шарм. За своє коротке життя (48 років) він створив понад 20 визначних об’єктів.
- Театр «Ілюзіон» — одна з найстаріших театрально-кінематографічних споруд міста. Колись тут працював театр та кінотеатр «Ілюзіон», а нині в будівлі розташована школа мистецтв.
- Гостинний двір — історичний торгівельний комплекс, де в минулому працювали магазини, крамниці та лавки купців. Такі будівлі були центрами торгівлі в містах ХІХ — початку ХХ століття.
- Водолікарня Гольденберга — відома лікувальна установа початку ХХ століття, де використовували водні процедури та фізіотерапію. Сьогодні це міська лікарня №3.
- Власний будинок архітектора — будинок, який Яків Паученко спроєктував для себе. Нині тут працює Художньо-меморіальний музей О. О. Осмьоркіна. Будівля вважається одним із з найкрасивіших зразків модерну в місті.
Пам’ять про архітектора живе у назвах вулиць. У 2016 році одна з центральних вулиць міста отримала ім’я Архітектора Паученка.
Скіфське золото та козацькі традиції: історичне коріння Кіровоградщини
Якщо символіка самого Кропивницького сьогодні проходить етап переформатування, то герб Кіровоградської області давно має глибоке історичне обґрунтування, яке сягає сивої давнини.
Головним елементом обласного герба є золотий степовий орел на червоному тлі. Цей символ не є випадковою художньою вигадкою.
- Зображення орла було знайдено у 1763 році під час розкопок Литої Могили (Мельгуновського кургану) біля села Копані.
- Знахідка датується кінцем VII — початком VI століття до нашої ери та належала вождю одного зі скіфських племен.
- Орел символізує мужність, проникливість, силу, а у дохристиянських традиціях він співвідноситься з сонцем та небом.
На обласному гербі золотий орел підкреслює спадковість поколінь, тоді як щитотримачі на міському гербі Кропивницького (два лелеки) натякають на легендарного козака Степана Лелеку, засновника зимівника, що згодом став районом Лелеківка. Козацьке минуле підкреслюється і кольорами прапорів: малиновий колір є традиційним для запорізького козацтва, землі яких простягалися на цих територіях ще до будівництва імперських фортець.
Туристичний бренд Кропивницького: від знака фортеці до креативних концептів
Сьогодні Кропивницький перебуває в активному пошуку сучасного туристичного та візуального бренду. У 2018 році місцеве підприємство розробило бренд-бук, в основі якого лежав знак фортеці. Проте зараз, з огляду на процес деколонізації, цей візуальний напрямок вимагає перегляду.
Серед містян виникають оригінальні та креативні ідеї. Так, дизайнер Артем Дубовик запропонував зробити символом міста стилізовані «вуса Марка Кропивницького». Автор ідеї створив 3D-форми для випікання печива у формі вусів, вважаючи, що такий неформальний символ міг би стати не менш впізнаваним, ніж львівська кава чи київський каштан.
Кропивницький стоїть на порозі остаточного формування своєї української ідентичності.
Позбавляючись від нав’язаних імперією маркерів, місто відкриває для себе і для всієї країни справжню історію: історію вільного степу, колиски театрального мистецтва, архітектурних шедеврів та сильних духом людей. Ця трансформація — не просто зміна картинок на офіційних документах, це повернення до власного коріння, з миром та добром.