Кіровоградщина – регіон із великим туристичним потенціалом, розкритим навряд чи на 10%. Яскраві докази тому – три місцеві легенди, про які йтиметься у нашому матеріалі на сайті ikropyvnytskyi.
Таємничий водовоз
Почнемо з міської легенди Кропивницького, пов’язаної із кавалерійським училищем. Воно було сформовано наприкінці ХІХ століття та займало колишній імператорський палац, у якому часто й подовну жив Микола І.
Палаци імператорів, судячи з пригодницьких романів, завжди рясніють секретними підземними проходами. Але в цьому випадку мова навіть не про секретність, а точно встановлений факт: для потреб курсантів збудували величезний підвал із широкими коридорами, сходами та підземним ходом. Приміщення призначали під склад. Отже, тут завжди мав бути великий запас води в бочках. І непомітний вихід для військових у разі ворожого вторгнення.
За легендою, щодня приблизно о п’ятій ранку на бричці приїжджав до училища водовоз, привозив бочку свіжої води, а стару забирав. І їхав через підземні ворота. Щоб не заснути, він насвистував собі під ніс нехитру пісеньку.
Якщо вірити чуткам, підземний хід від училища до Інгулу під Театральною вулицею (колишня Дворцова) зберігся донині. Іноді в цьому районі рано вранці можна почути таємниче насвистування…
З урахуванням того, що будівлі колишнього палацу/училища добре збереглися, разом із легендою про привид водовоза та ідеальним розташуванням у самому центрі Кропивницького це місце може стати ключовою точкою на туристичних маршрутах. Але, на жаль, зараз корпус училища – закритий військовий об’єкт. Втім, це точно не назавжди.
Прокляття будинку купця Барського
Одна з найкрасивіших будівель Кропивницького – нині там розташований краєзнавчий музей – також має легенду. Цей будинок будувався на гроші заможного купця Барського, власника заводу, млинів, ферм. Зведення палацу (інакше цей архітектурний шедевр і не назвеш) зайняло 10 років, за цей час померло троє з дев’яти дочок Барського. На будинок помістили дев’ять кам’яних портретів дочок. З відкритими очима – живих, із закритими – померлих. Сам Барський, згідно з міською легендою, не прожив у новому будинку та дня, його вбили прямо на порозі. Його діти (у купця було троє синів та дев’ять дочок) побоялися жити в будинку, виїхавши за кордон. Після революції будинок привласнили собі більшовики.
Легенда перегукується із реальними подіями. Барський справді замовив будівництво палацу у відомого архітектора Олександра Лішневського. Купець був багатий, виділяв кошти на лікарні, школи, роздавав незаможним, але й свій будинок хотів зробити особливим, найкращим на той момент у місті. Лішневський створив будинок у стилі раннього модерну. А кам’яні портрети – скоріше відсилання до грецької міфології та дев’яти дочок Зевса, які асоціюються із дев’ятьма музами. Втім, версію про дев’ять дочок Барського це не відкидає, міф і реальність могли злитися воєдино в багато прикрашеному ліпниною будинку, що включала маскарони – це вид скульптурного прикраси будівлі у формі голови людини або тварини анфас.
Розстріляли купця в шляхетні революційні роки брати Шлоймови за відмову платити «данину» чи «дах», як сказали б у 90-ті. Вони були учасниками терористично-анархічних організацій «Набат» та «Чорний прапор». Не сходиться лише місце злочину – вбили Барського в церкві, а не на порозі особняка. Проте, додатковий чинник на користь відвідин краєзнавчого музею у Кропивницькому вся ця історія явно додає.
Нетиповий кіровоградський святий
Звісно, не лише в обласному центрі сконцентровано усі легенди регіону. Єдиний канонізований святий Кіровоградщини мешкав у селі Іскрівка, на самому кордоні з Дніпропетровською областю. Мощі Миколи Іскровського зберігаються в цьому селі і зараз. А людиною він був неординарною, навіть нагадував одіозного Распутіна, тільки без негативних аспектів – лікував людей, передбачав майбутнє, зокрема дату своєї смерті.
Отець Микола закінчив духовну академію в Петербурзі і згідно з «розподілом» свого наставника приїхав до нічим не примітного села Іскрівка – будувати церкву, служити Богу та людям.
Церкву збудував, з місцевими людьми зблизився, а 1919 року його вбили під час революційних заворушень. Версії про звіряче вбивство різняться – махновці, більшовики або просто розпалені революційною вседозволеністю мужики. Так чи інакше 2001 року було вирішено «славити протоієрея Миколу у лику святого».
При цьому ще за життя отця Миколая багато хто вважав за святого. До нього приїжджали з надією на зцілення або щоб почути пророцтво. Мова не про навколишні села – популярність священика була величезною, паломники стікалися до Іскрівки з найвіддаленішихуголків імперії.
Про пророцтва отця Миколи слід сказати окремо. Існує легенда, за якою він знав точну дату, коли його вб’ють. І додавав, що ховатимуть його тричі.
Відомо про Миколу Островського далеко не все. Він мав власну земельну ділянку, користувався золотою чашею та Євангелієм у золотій оправі, а також носив хрест із чистого золота. Був одружений з Ганною, яка народила йому сина Димитрія. Після вбивства і дружина, і син змінили прізвища, тож справжнє прізвище отця Миколи ніде не збереглося.
Легенда про дар пророкування священнослужителя побічно підтверджується фактами. У день, коли було скоєно вбивство, отець Миколай відпустив додому всіх церковних службовців, дружину та сина відправив до іншого міста, а сам забрався на дзвіницю. За однією з версій, цього дня загін із 50 більшовиків убив дев’ять священиків, отець Миколай виявився останнім у цьому списку.
Ховали батька Миколу справді неодноразово. Спершу просто кинули в яму, яку місцеві жителі закидали гілками та землею, бо боялися більшовиків. Лише за кілька днів двоє мешканців села все ж таки поховали священнослужителя, але без труни. 1920-го року до влади тимчасово прийшла УНР і священика з почестями перепоховали у церковному дворі. Цікаво, що з того часу збереглися й капличка та хрест над могилою, хоч саму церкву в радянський період переобладнали під склад. Жителі Іскрівки продовжували вірити у святість отця Миколи. Вони приходили на могилу і лежали на ній, щоб не хворіла спина. Дехто навіть їв землю з могили, вірячи в те, що це додасть їм здоров’я.
Чудодійним вважається і джерело, біля якого отець Миколай часто проводив службу. Нетлінними та чудодійними були визнані мощі священика. 1920-го, при перепохованні, очевидці запевняли, що від мощів розлилося пахощі подібні до цвітіння яблуні або груші. Аромат можна вловити і зараз у церкві під час богослужінь, оскільки мощі перемістили в середину приміщення.
Історій про чудові зцілення в Іскрівці – не злічити. Порок серця, що зник без сліду після прикладання до мощей, чоловік, що відкинув милиці після купання в джерелі. Віліковані варикоз, склероз та безліч інших захворювань.
Микола Іскровський не був пустельником, аскетом і навіть до старця не встиг дожити, на момент загибелі йому ще й 40 не виповнилося. Він розбиває шаблон про типових святих ченців, проте пам’ять про нього живе донині. А Іскрівка цілком може стати ще більш відомим місцем для паломництва, людей, які бажають зцілитися і просто цікавих туристів. Залишається тільки розвинути інфраструктуру та налагодити дорогу – вона в цих місцях зовсім погана.
Післямова
Як бачимо, в Кіровоградській області є безліч місць, при належному піарі, здатних стати центрами тяжіння для тисяч туристів. А що найбільше манить мандрівників та цікавих обивателів? Звичайно, легенди, міфи, загадкові історії, нерозкриті таємниці та скарби. Усього цього в області достатньо, наведеними вище легендами туристичний потенціал регіону аж ніяк не обмежується.
