«Вже біжу, красуні мої!», – чутно дзвінкий голос з другого кінця коридору. Це Людмила Павлівна поспішає до своїх пацієнток і вже здалеку вітається. Під кабінетом велика черга; по-іншому не буває. Щоб потрапити на прийом до головної лікарки міського пологового будинку потрібно заздалегідь записатися. Це не дивно, адже Романів – одна з кращих спеціалістів в області. Щороку «через її руки» народжуються сотні маленьких кропивничан, а тисячі жінок отримують надію стати мамами або вилікуватися від тих чи інших хвороб. Більше на ikropyvnytskyi.com.
Про новації та партнерські пологи
У закладі, де головує Романів, лікарі підтримують традиційні методи народження дітей. Людмила Павлівна часто відвідує найкращі українські клініки, звідки привозить новий досвід до рідного пологового. Але, не дивлячись на новації, які активно впроваджуються у великих містах, лікар рекомендує жінкам народжувати природним способом, так би мовити, за класичною схемою.
«Ми дуже обережно ставимось до епідуральної анестезії. Коли потрібно, то знеболюємо, але жінка створена так, що повинна нормально перенести пологи».
Кесарів розтин акушер-гінеколог радить робити тільки за крайньої потреби.
Людмила Павлівна розповіла, що колись у її відділенні практикували пологи у воді. Такий спосіб народження має свої переваги і недоліки. Краще народжувати «класичним» методом, а от у яких позах – породіллями дозволено обирати самостійно. За словами лікарки до 80% пологів – партнерські, бо теперішні майбутні, на відміну від попереднього покоління, батьки більш освічені і психологічно підготовлені.
Як усе встигнути: рецепт від лікаря вищої категорії
Посада головного лікаря вимагає великих зусиль, направлених на злагодження робочого процесу в закладі та підтримку зовнішніх зв’язків. Але вагітним жінкам, які стоять на обліку у міському пологовому, цього не поясниш. Кожна хоче потрапити саме до Людмили Павлівни, а для лікарки живе спілкування з пацієнтами – понад усе.
«Ви займаєте менеджерську посаду, вам доводиться багато працювати і «тягнути» зовсім не лікарську роботу. Але за рік ви можете власноруч прийняти до трьохсот пологів. Як у вас виходить все встигати?», – таке питання задала Романів журналістка місцевого телеканалу «Вітер».
Людмила Павлівна відповіла дуже просто:
«А у мене все відшліфовано. Мені нема коли думати, встигну я чи ні, просто якщо потрібно – то йду й роблю».
Жінка-медикиня розповідає про свою роботу легко та з усмішкою. Здається, що мова йде про щось невимушене, а не про колосальну відповідальність за сотні людських життів і управління величезним закладом. Усе встигає – бо це її стихія. Пацієнти переконані: у лікарки є талант, подарований богом. Тайм-графіки, планування «хвилина в хвилину», суворе: «Всі в порядку черги!» – це не про Романів. Хоч би скільки людей не чекало її під кабінетом, вона проконсультує кожного. Разом з тим встигає відповідати на телефонні дзвінки, давати поради колегам, а найголовніше – заряджати оптимізмом кожну схвильовану чи налякану пацієнтку.
«Якщо за день мені жодного разу не подзвонили, що хтось терміново народжує, то я вже дивлюся на телефон, аби перевірити, чи він у мене увімкнений», – розповідає Людмила Павлівна.
«З посадою чи без, але якщо ти – лікар, то лікуй!»
2017 рік став особливим як для пологового будинку, роботі в якому Людмила Павлівна присвятила усе життя, так і для самої лікарки. В рамках медичної та адміністративної реформ було проведено об’єднання двох міських пологових будинків, що стало визначною подією для міста. Для пересічних кропивничан мало що змінилося, проте у середині колективів сталися суттєві «перестановки». Тоді колектив, яким керувала Романів, значно розширився, а самому пологовому будинку було надано вищий статус та ширші можливості. Було важко налагодити загальну роботу, бо багато представників новоствореного колективу були чужими один одному. Хтось отримав нову посаду, хтось – навпаки, залишився без звичного місця.
«Ми хвилювалися, але я ні на секунду не сумнівалася, що у нас все вийде. Ми говорили з усіма членами колективів закладів, які довелося об’єднати в один. Людям, які хвилювалися, що втратять звичні робочі місця я говорила так: «Якщо ви думаєте, що посада щось дає, то вона нічого не дає. З посадою чи без, але якщо ти лікар – то лікуй якісно». Бо що лікар – це в душі».
Така принципова позиція Людмили Павлівни на території її закладу відчувається у всьому. КНП «Міський пологовий будинок з функціями перинатального центру ІІ рівня» Кропивницької міської ради» – це заклад, де зразкове все: чистота, привітність персоналу, відповідальність лікарів, якість обладнання та навіть дизайн коридорів.
Поради жінкам, які не можуть завагітніти
На жаль, випадки, коли жінка не може завагітніти, трапляються не рідко. Кропивничанки, які зіштовхнулися з такою проблемою, розчаровуються в собі, «опускають руки», або ж, навпаки, перетворюють вагітність на нав’язливу ідею. Людмила Павлівна – не прихильник поширеного способу штучного запліднення. Вона вірить у кожну пацієнтку і майже у всіх випадках переконана: для того, щоб завагітніти, не потрібно «вдарятися» у крайнощі. Лікарка вважає, що жінкам, молодшим 38 років, думати про ЕКО взагалі не потрібно, адже до цього віку організм може сам впоратися із задачею і подарувати «сюрприз» навіть тоді, коли на нього вже не чекають.
«По-перше, я раджу змінити звичну обстановку і поїхати на відпочинок. По-друге – взагалі забути про те, що ви працюєте над цією проблемою, відкинути це. Вагітність наступить тоді, коли вона повинна наступити. Примусово її можна «причепити» тільки на екстракорпоральному заплідненні».
До порад досвідченої лікарки молоді кропивничанки охоче дослуховуються. Вони не ставлять під сумнів аргументи Людмили Павлівни, адже важко не погодитися з тим, шо інститути репродуктології працюють на власний дохід і радять жінкам зважуватись на процедуру ЕКО вже через рік спроб завагітніти. Медикиня радить жінкам чекати природної вагітності, адже коли це трапляється, то означає, що майбутня мама готова до такої події не тільки фізично, але й психологічно. На необхідності психологічної підготовки спеціалістка наголошує окремо: вона потрібна для того, щоб народити швидко і легко.
«Лікар повинен лікувати не тільки тіло, а й душу»
Людмила Павлівна – лікар не тільки за професією, але й за покликом душі. Жінка вважає: якщо пацієнт подзвонив о другій годині ночі, лікар зобов’язаний відповісти.
«Не можеш допомогти особисто – дай пораду, що робити чи до кого звернутися. Ми не повинні говорити пацієнтам, що у нас закінчився робочий день, якщо нам зателефонували з проблемою о 18.00. Лікар повинен лікувати не тільки тіло, а і душу також. Тож до кожного потрібен індивідуальний підхід».
За словами лікаря, перед кожними пологами чи операцією вона хвилюється і намагається підготуватися як найкраще. Хоч досвід вже дуже великий, але відповідальність завжди має бути на найвищому рівні.
За лаштунками професійного життя
В ефірі місцевого телеканалу «Вітер» Людмила Романів розповіла, що вона виросла у багатодітній родині. Своє дитинство вважає щасливим, а про те, що колись стане акушером-гінекологом знала ще зі школи. Освіту хотіла здобувати в Одесі, але батьки порадили поїхати на західну Україну. Там, як вважала мама Людмили, життя було більш серйозним та консервативним. Лікарка не жалкує, що вступила до тернопільського вишу, адже зі студентськими роками у неї пов’язані спогади про перше кохання і народження дочки.
«В дитинстві ми багато працювали, але я про це згадую із задоволенням та вдячністю. Бо якби було по-іншому, то ми б не стали тими, ким ми є. А щодо студентського життя, то воно у мене було пов’язане з відповідальністю, бо вже на другому курсі я вийшла заміж та народила донечку».
Людмила Павлівна – оптиміст. Вона впевнена, що будь-яке випробування, яке доля посилає кожній окремій людині і країні в цілому, неодмінно закінчиться із позитивним досвідом. За словами жінки, в її житті не було такої ситуації, яка б “вибила з колії”. Девіз головного лікаря – “Я знаю, що все буде добре”. Війни, епідемії, неприємні моменти на роботі – усе минає. організм людини має власний ресурс, щоб “перезапустити” мозок і відновитися, але інколи, звичайно, йому потрібно допомагати і докладати зусиль.
Пропрацювавши не один десяток років лікарем-акушером, Людмила Романів чудово пам’ятає власні пологи. Пам’ятає, як була вагітною, як народжувала, як виховувала донечку. Жінка переконана, що таке не забувається, і це допомагає їй краще розуміти пацієнтів. Головна лікарка зізнається, що не раз цілувала і обіймала породіль, бо кожна з них для неї – як рідна. Вона ніби сама виношує разом з пацієнтами вагітність, тому серед кропивничанок її лагідно називають “мамою мам”.
Слухаючи Людмилу Павлівну, хочеться посміхатися. Її природна манера говорити легко та доброзичливо «закохує» з першої зустрічі. І річ не в тім, що медикиня має почесне звання «Заслужений лікар України» за значний особистий внесок у державне будівництво та вагомі трудові здобутки. Просто Людмила Павлівна – щира, добра і відкрита людина, яка всім серцем любить життя і своїх пацієнтів.
