У 2017 році двоє кропивничан на території міського саду розкопали радіоактивний могильник. Після цього люди, які живуть біля прилеглих до нього територій активно обговорюють поховання хворих чумою у парку.
У 1770 році сад займав 20 десятин площі, на більшій його території ховали померлих від чуми. На решті насадили не плодові дерева. Які межі займав чумний могильник, глибина поховань наразі точно не відомо.
Краєзнавці, лікарі припускають, що через це протягом століть люди не наважувалися зводити в парку будівлі. В наш час активного будівництва в цьому парку також не ведуть. Більше на ikropyvnytskyi.com.
Історичні факти
Аналізуючи історичні дані, то в них йде мова про те, що чуму занесли у Єлисаветград у 1770, 1783, 1813 роках. Міський голова Пашутін у своєму «Історичному нарисі Єлисаветграда» пише, що місця поховання померлих від чуми відвели неподалік в’їзду в міський сад. Цей факт також підтвердив кропивницький краєзнавець Юрій Тютюшкін.
У виданні мера «Історичний нарис» пишеться, що коли була перша хвиля епідемії, у фортеці Святої Єлисавети та будинках навколо чума забрала життя у понад 1000 осіб. Даних про точну цифру смертей немає.
Аналізуючи різні джерела, стає відомо, що у 1783 році від хвороби у Єлисаветграді померло понад 200 осіб. Варто зазначити, що у 1813 році відбулася остання епідемія чуми, прийшла вона до Єлисаветграда з Одеси й Криму, тоді людям не допомогли навіть запобіжні заходи, які вони вживали.
Обробка речей, суворий нагляд: як боролися з епідемією?
Коли люди дізналися, що містом вирує небезпечна хвороба, почали вживати заходів – окурювали будинки та заражені речі. Крім цього, в лікарнях відбувався огляд людей, у яких підозрювали чуму. За оглядом доручили стежити херсонському інспектору Данилову.
Щоб якнайшвидше побороти епідемію, й не наражати людей на небезпеку місцева влада на чолі з лікарями поділили місто на уділи. За кожним уділом слідкував наглядач. У фортеці Св. Єлисавети облаштували госпіталь, в нього везли хворих людей, й осіб з підозрою.
Всі будинки, де траплялись захворювання обов’язково дезінфікували, окроплювали святою водою. Були й випадки, коли будівлі спалювали. Якщо таке траплялося, то міська влада з бюджету виділяла людям гроші на зведення нових будівель, щоправда, на іншому місці. Території, де знаходилися спалені будівлі пустували. Деякі мешканці приховували власні речі від дезінфекції, бо боялися, що їх сплять, не розуміючи, що це призводить до ще більшого поширення чуми.
Влада була занепокоєна розповсюдженням епідемії, й вирішила вжити заходів до переховувачів. Тоді вирішили давати містянам, які повідомлятимуть про приховувачів речей нагороду. Коли у господарів виявляли не оброблені речі, їх позбавляли власності й до того ж суворо судили.
Небезпека чуми
Варто зазначити, що чума – складна, гостра хвороба. Її збудник викликає сильну інтоксикацію організму людини, крім того, відбувається запалення всіх органів. Як ускладнення може розвитися зараження крові. В історії людства чума – це найстрашніша хвороба, яка забрала багато життів.
Історики опублікували оцінки, в яких йдеться про те, що від чуми у древні віки померло понад 60 мільйонів людей у світі. Коли була третя хвиля наприкінці 19 століття, від цієї епідемії, в Азії померло 12 мільйонів осіб.
Збудник хвороби — чумна паличка, добре зберігається у виділеннях хворих й зовнішньому середовищі. До кількох тижнів зберігається в тілі померлої людини, гризунів. Паличка легко переносить заморожування і не гине при низьких температурах.
Найчастіше збудника чуми переносять блохи, які живуть на гризунах. Найбільшим середовищем для розповсюджування чуми є гризуни.
Можна припустити, що епідемія в Єлисаветграді довго не вщухала, бо на це було багато причин. Найперша це те, що у більшості домівках людей було багато бліх, які кусали гризунів, котів, собак, а потім і самих людей.
Завідувач Кіровоградського обласного центру Федір Чорний зробив висновки, що навіть якщо хтось з людей натрапить на поховання померлих від чуми людей, то небезпеки зараження немає. Адже останній спалах в місті був досить давно у 1813 році.
