28 Березня 2024

«Я не волонтер – я мама»: активістка Тетяна згуртувала людей, щоб допомогти дітям біженців

Related

Олег Дорощук – стрибун у висоту з Кропивницького

Ім’я Олега Дорощука для легкоатлетичної спільноти м. Кропивницького –...

Віктор Фесечко – боксер і спортивний суддя з Кропивницького 

Ім’я Віктора Фесечка стало відоме у спортивному світі після...

Бозорбой Матякубов – талановитий боксер з Кропивницького

Ім’я боксера Борзобоя Матякубова у Кропивницькому стало відомо не...

Все, що потрібно знати про зарядні пускові пристрої

Автомобілісти часто стикаються з проблемою акумулятора, що сів, через...

Як вибрати кольорові олівці: грифель, корпус, пенал та інші особливості

Щоліта батьки школярів займаються підготовкою дитини до школи. Належить...

Share

«Нема чужих дітей» – такий девіз по життю у Тетяни Середи, яка є мамою і не змогла бути осторонь під час війни. Дівчина не перебуває в членах будь-яких організацій, але бажання допомогти тим, хто цього потребує, допомогло знайти можливості й згуртувало навколо неї таких же людей з великим серцем, пише ikropyvnytskyi.com. Про свою команду та їх діяльність Тетяна розповіла нам в інтерв’ю.

Коли мене питають, чи волонтер я, то відповідаю, що просто мама. Ніколи до цього не займалась нічим подібним, а почалось все з початком війни. Я просто згадала фразу моєї мами «Роби добро і воно до тебе повернеться», а коли навколо війна, гинуть люди, руйнуються міста, то сидіти на місці не варіант. Треба щось робити, допомагати, хоча б по місту. Мені захотілось допомогти саме дітям, тому що дорослі можуть собі якось дати раду. Мене ні на мить не покидали думки про те, де діти зараз знаходяться, що роблять, що їдять… Потім побачила у свого знайомого фотографа Дениса Цуркана фото дітей біженців і зрозуміла, що я хочу до них. Запитала в нього, де вони зараз знаходяться, звідки вони, що їм потрібно. Вже тоді я знала, що точно поїду…

“Я дуже хотіла побачити посмішку на обличчі дітей переселенців”

В мене виникло бажання не просто зібрати подарунки дітям, а й провести з ними час, погратися, щоб на їхніх обличчях з’явилась посмішка. Денис мене підтримав і домовився про нашу поїздку до спортивної бази «Борець», де саме й проживали ті сім’ї переселенців з діточками. В той же день я розповіла своїй подрузі Ярославі Дем’яненко про це, і вона навіть не дослухавши, сказала, що теж візьме участь.

Ми зібрались утрьох, попередньо купили іграшки, цукерки. Коли приїхали, то мало розуміли, що будемо робити, але воно все пішло якось само. Навколо нас зібрались дітки й ми з самого початку намалювали плакат зі словами підтримки для наших бійців, обводили долоньки. Також ми запускали літачок з дітьми, привезли м’яч і пограли з ними. Це був перший наший такий досвід, після якого залишилося дуже сильне враження, адже до нас підбігали дітлахи й питали «А коли ви ще прийдете?». Ми вийшли з Денисом та Ярославою, трішки пройшлись, видихнули, вгамували емоції й одразу почали вирішувати, коли підемо знову.

“Ми відчули, що можемо зробити щось більше для дітей”

Я прийшла додому, і мені захотілось поділитися тими емоціями, які я отримала, тому я виклала історію Інстаграм. Не пройшло й півгодини, як мені написали представники музичного коледжу, сказали, що в них також розміщені дітки з Донецької області і вони б хотіли, аби ми до них навідались. І тоді я зрозуміла, що проведена нами робота була недаремна. Повідомила друзям нашим про це і ми почали працювати над новою поїздкою.

Знову ж таки, ми зібрали розмальовки, олівці, іграшки. Коли ми приїхали, то перший момент був складний, бо до нас підійшли дітки й дивились на нас такими очима, що ми були спантеличені. Ми дістали розмальовки та все, що в нас було, але його вже через секунду не було: всі посідали малювати, гратися…

Після цієї зустрічі наступив той момент, коли ти починаєш вірити в те, що ти можеш щось більше. І почалось… Ми лише через власні соцмережі почали збирати одяг та кошти для придбання необхідних речей дітям. Приємно, що на наші заклики відгукнулись люди. Щоб поїздки були більш організовані ми створили групу в вайбері, яка з часом почала заповнюватись небайдужими людьми. На наступну поїздку в нас вже була ціла програма зі спортивними іграми, естафетами, майстер-класами з ліплення, аквагриму… і це все лише силами наших небайдужих людей, які не є членами якоїсь громадської організації. Ми справді непереможні!

Найкраща оцінка того, що ми робимо, коли діти чекають нас наступного разу.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.